Чеченський доброволець розповів про оборону України та війну в Ічкерії

Лідія Михальченко, «Кавказ.Реалії»

Одночасно зі спробою витіснити Збройні сили України з Курської області, російська армія продовжує наступ на Харківську область. Цей регіон практично щодня зазнає атак безпілотників та ракетних ударів. Просуванню армії РФ тут протистоїть, зокрема, й Окремий батальйон особливого призначення збройних сил Чеченської Республіки Ічкерія (ОБОН ЗС ЧРІ). Про особливості своєї роботи, минуле та майбутнє Ічкерії, а також про звинувачення на адресу чеченців з боку західних країн в інтерв’ю проєкту Радіо Свобода «Кавказ. Реалії» розповів прессекретар підрозділу Мікаель Андерсон.

Мікаелю Андерсону 38 років, він народився і виріс у Чечні, з 2005 року брав участь у Другій російсько-чеченській війні. 2009 року поїхав до Норвегії. У березні 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення, вирішив піти на фронт та приєднався до чеченського батальйону в Україні.

– Відомо, що ОБОН увійшов до складу Міжнародного легіону армії України. В якому форматі зараз є підрозділ?

– Ми маємо домовленість, що прихильники незалежної Ічкерії створюють в Україні свою боєздатну армію з усіма родами військ – дисципліновану, добре навчену. Наразі формується артилерія, піхота, спецгрупи, авіація – йдеться про безпілотники. У майбутньому ми плануємо повноцінну авіацію для нашої армії, військові літаки. Треба націлюємося далеко. З артилерії у нас поки що лише міномети.

Перед кожною бойовою операцією ми готуємось – відпрацьовуємо максимально схожий сценарій. Ми проводили навчання з десантування з моря, вчилися перетинати водні перепони. Також освоюємо дрони як новий вид озброєння. У мене часто запитують про різницю у війні зараз в Україні та у нас у Чечні. Це як порівняти середньовічний мушкет із високотехнологічною зброєю.

– Як ви визначаєте, на якому напрямі фронту працюватимете?

– До нас приходять запити від українських військових щодо допомоги на якійсь ділянці. Якщо є вільні люди, ми скеровуємо. Зазвичай ми проводимо специфічні розвідувально-диверсійні дії чи йдемо на ділянку, де треба латати дірки на позиціях, коли не вистачає людей. Для точкових спецоперацій потрібна невелика кількість людей – наприклад, у розвідку можна послати чотирьох осіб та провести розвідку з повітря. Але бувають бойові виходи, де потрібно 20 людей.

– Чи можете навести приклади конкретних бойових виходів?

– Ми брали участь у білгородській операції. Нас відправили до «сірої зони», ми там тиждень сиділи, тримали ділянку. У грудні минулого року обороняли підступи до Часового Яру (Донеччина – ред.).

Наприкінці травня ми в Часовому Яру зайшли на ділянку, куди ніхто не хотів іти. Це були «самовбивчі» позиції. На лінії зіткнення утворився пролом у 600 метрів, з боку України її ніхто не тримав. Росіяни на той момент ще не знали, що там немає наших, бо інакше пішли б на прорив. Там висіли дрони, постійно щось літало, дзижчало і навіть незрозуміло було, чиї це дрони.

Нас запитують: «Ці 600 метрів не обкопані, чи можете тримати?» Я сказав, що ми можемо туди піти і з усмішкою померти, але тримати цю ділянку не вийде, скільки людей туди не зажени. Тим не менш, ми по карті розподілили і взяли собі точки, які більш-менш покриють цю ділянку і дозволять її утримати в зоні нашого контролю.

Того дня на нас скинули з дронів шість гранат. Одного нашого товариша було вбито, ще кількох поранено, але ми захистили цю місцевість.

– Ви брали в полон росіян?

– На херсонському напрямку після бою нам попався танкіст. Він не зумів вибратися з розбитого танка, одразу здався. Ми передали його українцям, а його пістолет забрали собі.

Три місяці тому на харківському напрямку взяли в полон співробітника ГРУ. Завдяки інформації про майбутні атаки під Вовчанськом, яку він здав, українські розвідники спрацювали на випередження. За цю операцію начальник Головного управління розвідки (ГУР) Міноборони України Кирило Буданов нагородив чотирьох бійців загону Абдул-Хакіма Шишані (Рустама Ажієва), приїхав до батальйону. Про це ніде не написали.

– Тож у батальйоні потрібен прессекретар?

– 99% наших дій ніхто навіть не фіксує, ніхто цим не морочиться. Потім повертаєшся і думаєш, що треба було зняти операцію, зберегти для історії та для прикладу. Нині я почав займатися цією роботою у батальйоні.

Ціль війни – це не війна

– Як ви ставитеся до коментарів командира спецназу «Ахмат» (підрозділ, який складається, здебільшого, з «кадировців» – ред.) та заступника начальника головного військово-політичного управління Міноборони Росії Апті Алаудінова про прорив кордону в Курській області? Зокрема, спочатку він заявив, що ЗСУ обійшли «кадировців», тому вони й не вступили в бій, а згодом – що саме його підрозділ нібито зупинив Україну.

– Вони («кадировці») непрофесійні, погано мотивовані, недисципліновані. Навіщо їм «дохнути» за Путіна, якщо вони не хотіли вмирати за свою батьківщину? Вся їхня мета життя – збагатитися. У бою у мене з ними контакту не було, а в батальйоні «Ахмат» цілий «компот» людей не з Чечні.

– Ви засуджуєте тих чеченців, хто пішов воювати за Росію не добровільно?

– Я співчуваю людям, яких змусили йти на війну під загрозою насильства над сім’єю. Але якщо не одна людина, а 20 осіб обернуть зброю проти командира, то чеченців насильно на війну не відправлятимуть.

– У такому разі, що ви можете відповісти на закиди на адресу полонених чеченців від українського журналіста Дмитра Карпенка? Він звинуватив жителів республіки в тому, що вони не борються з Кремлем та його ставлеником у республіці.

– Я не дивився цю передачу, не хотів настрій псувати. Чечню окуповано понад 20 років, не без допомоги України, на той момент, коли Росія з нею співпрацювала. Але ми не звинувачуємо Україну.

Ще в 2022 році до мене підходили українці зі словами, що раніше вони були схильні до російської пропаганди про чеченців, яка виставляла нас усіх терористами. Зустрівши нас, вони змінили думку. А Карпенко, який казав, що чеченці «живуть у рабстві», – не йому про це нам говорити. Коли ми захлиналися в крові у 1990-і роки без підтримки ззовні, всі лише підтримували Росію. Світ від нас відвернувся. А зараз запитують: «Коли Чечня повстане?» Але народ запитує – а навіщо? Щоб ми знову втратили 300 тисяч убитими, а світ знову сказав би, що це внутрішня справа Росії?

Україна визнала окупацію Чечні, але за нею не було жодної держави у світі. Логічно було б, якби підтримали країни Балтії, Польща.

Але в такій реальності ми живемо: намагаємось, воюємо, надію не втрачаємо, але втрачаємо людей. Навіщо? Сама мета війни – це не війна. Це продовження політики на шляху незалежності. Світ вимагає від нас чогось, але натомість не пропонує нічого.

Помічник Умарова

– Чим ви займалися під час другої війни у Чечні?

– Я був у збройних силах Ічкерії з 2005-го до 2009 року, зі зброєю в руках. Я народився у Грозному, дитинство та юність припали на війну. Спочатку служив рядовим, а 2006 року, після загибелі Шаміля Басаєва, я взявся за відновлення інформації з його ноутбука. Комп’ютер був запаролений, але знайшов вихід. І Доку Умаров (голова підпілля, який узяв на себе відповідальність за кілька терактів у Москві – ред.), забрав мене до себе. Я був у його охороні і за сумісництвом оператор-комп’ютерник.

– Чим ви займалися, перебравшись до Норвегії?

– Я ніколи не був поза політикою. Щойно потрапив до Норвегії, знайшов співтовариство прихильників Ічкерії, займався громадською діяльністю, влаштовував пікети за люстрацію Путіна та Кадирова.

– У вас були проблеми із легалізацією за кордоном?

– Я розповів, що воював проти Росії, коли попросив притулок. Чиновники спитали, де я брав зброю. Я чесно відповів, що частину ми захоплювали у росіян у бою, а частину купували в тих же росіян. Також я розповів, що одного разу ми збили російський гелікоптер Мі-8. Через півроку мені прийшла абсурдна відмова у притулку з поясненням, що ми «збили військовий вертоліт, що мирно летить», а я «був залучений у торгівлю зброєю».

Звичайно, я це оскаржив і набув статусу біженця, а потім і громадянство. Росія надіслала запит про мою екстрадицію з Норвегії, але мене не видали.

– За вашими відчуттями, у Норвегії розуміють, що відбувалося і відбувається зараз у Чечні та чому ви воюєте на боці України?

– Я брав участь у деяких дискусіях, ходив на радіо. Чув від норвезьких експертів, що Чечня та Кадиров – союзник Путіна. Я дивувався: «Ви представляєте Чечню як суверенну державу, яка перебуває в союзі з Путіним! Коли ми просили визнати нас незалежними, ви говорили, що ми є частиною Росії, чому тоді ви зараз позиціонуєте Чечню як окрему державу?»

– Ви кажете про відтворення армії Ічкерії для її звільнення, але це далека перспектива. Хто піде, яким складом?

– Так, це величезний шлях, але його треба починати з чогось. Ми не можемо зараз піти маршем на Грозний. Але ми можемо створити основу та дивитися, що буде далі.

***

Наразі відомо про шість чеченських підрозділів, що воюють на боці української армії: серед них і ОБОН ЗС ЧРІ, окремий батальйон особливого призначення. Чеченські бійці в Україні готуються створювати на основі окремих батальйонів діючу армію незалежної Ічкерії, яка боротиметься за незалежність республіки від російської влади.

• Через чотири місяці в Україні набуде чинності законопроєкт, який спрощує отримання громадянства, зокрема добровольцям, які воюють за країну. Для вихідців із Чечні, що беруть участь в обороні країни проти повномасштабної збройної агресії Росії, це дає змогу легалізуватися. Але не всі з них вірять у цю ініціативу.
• У січні 2023 року сайт «Кавказ.Реалії» розповідав про бійців чеченських добровольчих батальйонів, що воюють на боці української армії, які опинилися під загрозою видворення до Росії. Деякі з них потрапили до країни нелегально, в інших закінчився дозволений термін перебування.
• Щоб потрапити до батальйону, важлива особиста рекомендація командира чи інших військових, які давно знають претендента, його родину та колишні бойові заслуги. Крім того, українські служби безпеки проводять з кожним співбесіду та перевірку на детекторі брехні. Про те, хто вони, чому воюють в Україні та як бачать майбутнє, розповіли сайту «Кавказ.Реалії» самі бійці ОБОНу.