«Тебе не следует сгибаться от скорби, а гордиться». У чому проблема військових кладовищ в Україні?

Від традиції до радянської моди

Темні та похмурі – такими українці бачать більшість військових кладовищ. Хоча пам’ятники на військових секторах поховань і відрізняються за кольором та формою, загальна атмосфера трагізму є типовою.

«У більшості випадків від звичайних кладовищ військові відрізняються лише прапорами, які стоять поруч із могилами, адже цей поліруваний граніт – це просто данина моді, що панує у похоронній справі вже останні 40 років», – говорить краєзнавець Роман Малєнков.

Роман – дослідник козацьких кладовищ. В українській традиції, зазначає, раніше граніт не використовували. Це досить міцна, але важка в обробці порода. Поверхня поліруваного граніту боїться кліматичних умов. Тому з часом вибиті на камені написи стають нерозбірливими. Щоб вони трималися довше, поверхню полірують. В результаті це виглядає неестетично, говорить Малєнков.

Нині граніт – найпоширеніший матеріал, з якого виготовляють пам’ятники, в тому числі і на військових кладовищах. Краєзнавець вважає, що власники обробних підприємств, які працюють з гранітом, монополізували ринок. Тому побачити на кладовищі скульптури з пісковика або вапняку, які більше властиві українській традиції, – сьогодні рідкість.

Це ж не просто меморіали. Це об’єкти, які спонукають до пам’яті і мають бути витворами мистецтва. У більшості громади не думають про це. Вони просто роблять так само, як із звичайними кладовищами, єдине, що ставлять прапори поруч із цими могилами.Роман Малєнков, краєзнавець, дослідник козацьких кладовищ

Кладовища Першої світової війни, що дійшли до нашого часу, демонструють європейську традицію, де уніфікована досить аскетична, скромна форма самого хреста або надгробка та чітка структура самого кладовища. З приходом радянської влади кладовища набули більш хаотичного та пригніченого вигляду. І за звичкою такими їх переважно продовжують будувати й зараз.

«Якщо ми говоримо вже про нинішній час, то тут, на жаль, у нас трохи хаосу. Він, з одного боку, викликаний тим, що на рівні держави це питання практично ніяк не врегульоване досі належним чином. А по-друге, ми маємо масові поховання, величезну кількість загиблих, і цей процес настільки масштабний, що його справді складно контролювати», – відзначив hromadske архітектор Іван Щурко.

Золотий стандарт виглядає скромно

Могила героя має бути візуальним, емоційним, ідеологічним продовженням його військової служби, вважає Іван Щурко. Тому дуже важливо, якою буде форма надмогильної споруди і наскільки вона буде розповідати про людину та її вчинок.

На жаль, зараз по селах і невеликим містечкам зустрічаються «кічеві», перенасичені кольорами та формами [військові кладовища]. З цих могил роблять дуже сумнівної якості хаотичний набір елементів. Армія – це коли все досить чітко, структуровано, логічно та аскетично. Тому в цих військових кладовищах також не повинно бути зайвих елементів.Іван Щурко, архітектор-градостроитель

Одним з вдалих прикладів сучасних військових поховань фахівці називають «Пантеон Героїв» у Тернополі. Його вже зараз беруть у приклад інші громади.

Автор концепції Дарця Веретюк розповіла hromadske, що, розробляючи проект, вивчала іноземний досвід і «досоветський» український. Це дозволило створити кладовище, від якого «не хочеться з усіх сил втекти».

Ці всі темні граніти і ця вся така скорботна туга, яка тебе згорблює, коли ти туди приходиш, така безпросвітна печаль, це притаманне лише пострадянському простору – принаймні з того, що я бачила. У світі повсюдно світлі будівельні матеріали, адже тебе не повинно згорблювати в скорботі – тебе повинно вирівнювати в пошані.Дарця Веретюк, автор концепції «Пантеона Героїв» у Тернополі

На тернопільському «Пантеоні Героїв», де сьогодні вже похоронені понад 200 українських військових, пам’ятники зроблені зі світлого пісковика. Вигляд кладовища скромний і не перевантажений зайвими елементами, могили однакові. Головним референсом стала форма пам’ятного знака з меморіалу на горі Маківка воїнам УСС. Це перший військовий меморіал, збудований після боїв у Першій світовій війні, в яких українці брали участь у травні 1915 року.

Хороших прикладів, на жаль, мало. Хоча обережні тенденції спостерігаються, адже все частіше органи місцевого самоврядування оголошують конкурси на облаштування цих військових ділянок на кладовищах. Іноді за результатами конкурсів є непогані рішення. Так, вони досить фрагментовані, не цілісні, але вже є якісь ідеї і непогані рішення.Іван Щурко, архітектор-градостроитель

Меморіалізація без чітких правил

Сфера будівництва меморіальних кладовищ в Україні досі не врегульована. Єдине, чим зараз можуть керуватися місцеві громади, замовляючи будівництво військових кладовищ, – рекомендації Інституту нацпам’яті. Їх почали розробляти після вторгнення росії в 2014 році.

У рекомендаціях не згадується вид пам’ятників. Там мова лише про те, що військове поховання має виділятися доріжками або зеленими насадженнями, мати достатню відстань між похованнями та місце під загальний монумент загиблим воїнам і під установку флагштока для державного прапора. А ще потрібно нанести місцезнаходження сектора військових поховань на план-схему кладовища, щоб вона була видна на вході в кладовище.

Я читав ці поради. На жаль, вони не були ідеальними, вони були ще досить сирими, на мою суб’єктивну думку. Але сам факт, що такі рекомендації з’явилися, вже був дуже позитивним. Це був один з перших важливих кроків до врегулювання цієї сфери, і добре, що цей крок все ж таки був зроблений з боку Інституту нацпам’яті. Очевидно, що їх можна і потрібно вд