«Росіяни воюють проти хворих літніх людей у памперсах». Де тепер мешканці з розбомбленого пансіонату в Сумах?

Деякі з 221 підопічного були забрані родичами, кілька десятків людей потрапили до соціальних установ Києва та Хмельницької області. Проте більшість мешканців пансіонату опинилися в інтернатах та пансіонатах у тій же Сумській області, яку ворог продовжує активно обстрілювати та з якої евакуюють цілі населені пункти.

Чому цих абсолютно беззахисних людей не вивезли в більш безпечні області? Що про це думають самі підопічні? Який догляд сьогодні може забезпечити держава одиноким літнім «в приймальниках»? За відповідями на ці питання hromadske поїхало в Сумську область.

В чужому домі

«Ми тут майже під боком у Бєлгородській області. На випадок російського наступу або дуже інтенсивних обстрілів передбачалася наша евакуація в Суми, а сталося так, що ми самі прийняли 21 людину з сумського пансіонату», — розповідає директор Ахтирського будинку-інтернату для громадян похилого віку Віктор Токар.

«Нас тут добре розмістили, по двоє в кімнатах. Але туалет на коридорі, а не в кімнаті, як у нас у Сумах було, то перші дні ми його й знайти не могли. І ванни у нас в кімнатах були, і душі, а тут все в коридорі, завжди туди черги», — розповідає Катерина Тимофіївна.

Її цивільний чоловік, 77-річний Віктор Іванович («Ой, ми не розписані, тому боялися просити, щоб нас в одну кімнату поселили», — сміється жінка) про життя в Ахтирці говорить коротко: «Тут порядок».

Катерина Тимофіївна показує маленьку зелену чашечку — тримала її в руках, коли на пансіонат впала бомба, з нею і приїхала в Ахтирку. Її речі, які змогли зібрати санітарки з зруйнованої кімнати, вже привезли з Сум. Тільки без вишитих рушників.

В Чернеччинське відділення стаціонарного догляду, що в Ахтирському районі, з Сум привезли 7 людей з інвалідністю. Стаціонар розрахований на 30 осіб, мав своїх 27 підопічних, тому чотирьох сумчан довелося розмістити в актовому залі.

Там поставили ліжка, в куток склали мішки з речами сумчан. За речами — купи продуктових запасів. Про те, що кімната раніше була актовим залом, нагадує тільки портрет Шевченка на стіні.

Іван Яковлевич має інвалідність першої групи, після інсульту йому відібрало ліву сторону тіла. З пансіонату його виносили рятувальники на руках разом із колісним кріслом.

Михайло Іванович має другу групу і хворіє атеросклерозом. Ампутована нога. Його протез, ходунки, нове колісне крісло залишилися в Сумах.

«Протеза шкода, він хоч і старий, але ж іншої ноги в мене немає. Тут туалети нові, видно, що дорогі, але в коридорі, не в кімнаті. Кабінки тісні, я коляскою в кабінку заїхати не можу, повинен стрибати до унітазу, поручнів немає, важко мені тут», — говорить Михайло Іванович.

«Тут дуже добре годують, але сад маленький, гуляти немає де, хлопців вивезти на вулицю нікуди. У Сумах у нас був величезний парк», — скаржиться Анатолій Анатолійович. У нього інвалідність другої групи по зору.

В Синевському інтернаті для літніх людей на 19 вересня було 10 вільних місць. Але з сумського пансіонату привезли аж 40 підопічних.

«Так ми 28 людей в приміщенні нашої старої амбулаторії розмістили. Там вже три або навіть чотири роки прийоми не вели, тому що в селі побудована нова. Вимили там все за ніч, прибрали, поставили ліжка», — розповідає директор Синевського інтернату Ольга Семиліт.

18 з привезених — лежачі з жовто-сірими обличчями, які, здається, зовсім не реагують на журналіста та фотографа. Мені стає ніяково: їм би повний спокій у теплому світлому приміщенні, а не лежати по діагоналі на щільно притиснуті один до одного ліжка.

«Я дуже хочу на вулицю, а мене не вивозять, я не знаю, де моє крісло», — говорить мені пан Микола в одній з кімнат амбулаторії. Йому через гангрену ампутували обидві ноги.

Його сусід по кімнаті, Микола Михайлович, так само довірливо розповідає, що дуже хоче купатися, а душа тут немає...

В цій амбулаторії не те що душа немає, тут і гарячу воду для миття лежачих хворих у перші дні після переїзду гріли в чайнику. Тепер, на щастя, є бойлер. А що стосується прогулянок — то потрібно, щоб хтось спустив крісло з хворим на вулицю, а пандуса при старій амбулаторії ніколи не було…

Вахта біля немічних

За словами Віктора Токаря, якби йому в Ахтирський будинок-інтернат знайти на роботу 2-3 санітарок, щоб доглядати за сумчанами, то було б все більш-менш добре. Але поки ніхто з місцевих не хоче йти на таку важку роботу за мінімальну зарплату.

Чернеччинському стаціонару, щоб краще доглядати за евакуйованими сумчанами, додали по півставки посудомийки та прибиральниці.

А в Синевку доглядати за евакуйованими приїжджає персонал з сумського пансіонату. Працюють жінки вахтовим способом — по одному тижню: медсестра, дві сиділки, санітарка, яка розносить їжу.

«Приготування їжі, прання білизни, миття посуду — це все на нас, в приміщенні нашого інтернату робимо, а вже безпосередній догляд, годування, миття сумських підопічних — це вже вахтовики роблять в амбулаторії», — пояснює директор Синевського інтернату Ольга Семиліт.

Персоналу з Сум виділили в амбулаторії кімнатку для сну та речей, якось справляються. Відмовлятися від поїздок в Синовку не хочуть — щоб не втратити роботу.