Реформаторка їжі пацієнтів у лікарнях Тетяна Коваль: "Лише 160 лікарень в Україні перейшли на харчування, яке доставляють кожному пацієнту в палату"

Американський комік колись сказав: "Кожного дня я встаю і передивляюся список Forbes "найбагатших людей Америки". Якщо мого імені в ньому немає, збираюся і йду на роботу". Зустрівшись з Танею Коваль, я пожартувала, що вона може не ходити на роботу, бо назва її компанії і її ім’я з’явилося в цьому впливовому журналі. Але вона лише розсміялася і зауважила, що це якраз примушує її працювати ще більше. Компанія, яку дев’ять років Таня заснувала разом з чоловіком, цього року увійшла в список 250 перспективних малих і середніх компаній. Команда Forbes обирала найперспективніших із більш як 700 компаній. І, як зазначає редакція, це "путівник частиною українського бізнесу, яка зазвичай залишається поза увагою інвесторів і журналістів, але від успіхів якої залежатиме вигляд економіки країни за 5–10 років". "Фудіцина" — це компанія, яка годує пацієнтів в лікарнях, яка намагається змінити підхід до їжі пацієнтів, розширити меню і зробити його смачним і красивим, а не суцільно сірого кольору, в крайньому випадку "розбавленим" червоним тертим буряком… Більше того. Головна ідея Тетяни – змінити підхід до їжі в державних лікарнях. І їй це вдається, хоча спочатку вона зустрічає шалений спротив. Про все це ми і поговорили.

"ХАРЧОБЛОКИ В ЛІКАРНЯХ ЗДЕБІЛЬШОГО В ЖАХЛИВОМУ СТАНІ. ОСОБЛИВО У ДИТЯЧИХ"

- Мій власний досвід пацієнта за кордоном, як і два попередніх перебування в українських лікарнях, дозволяють мені дивитися на цю проблему з боку пацієнта також, — говорить засновниця компанії "Фудіцина" Тетяна Коваль. — Я зрозуміла, що харчування, причому саме організація харчування, сильно відрізняє нас від європейських клінік. Не можу сказати, що там було суперсмачно, а у нас ні. Така їжа є і там, і тут. Відрізняється сам підхід. В Німеччині, де я була не так давно, побачила, що в лікарні є і рулька, і картопля фрі…

- В лікарні — рулька?!

- Там приносять меню, в якому можна поставити галочки, питають, чи є у вас якась алергія або якісь харчові вподобання. Їжу приносять в палату, а не льопають все на роздачі, де люди стоять в черзі. Хто може ходити, той дійшов, хто не може – посилає родичів. Саме організація харчування сильно відрізняється. І це мене зацікавило.

Дев’ять років тому, коли я над цим замислилася, в Інституті Шалімова виставлялося в оренду приміщення під харчоблок. Тоді ми з моїм нареченим, який тільки демобілізувався з батальйону тероборони після поранення, займалися аптекою, працювали на території інституту, і нам це здалося прикольним: є можливість реалізувати новий формат…

- Вас не злякав стан приміщень?

- Там вже було більш-менш відремонтовано. Пізніше ми стикнулися з реальністю, і тоді можна було поставити собі питання: що ми робимо в цій сфері? Бо реально всі харчоблоки, на яких я побувала за ці дев’ять років, — це будівлі 1970-80-х років, які ніколи не бачили ремонту. Вони в жахливому стані, особливо в дитячих лікарнях. Тоді нас це не злякало. Перший контракт ми уклали з Центром мікрохірургії ока.

- Тобто, кухня у вас була в Шалімова, а годували хворих ви – в мікрохірургії ока?

- Так, саме там ми виграли тендер. Був момент, коли ми носили їжу, як кур’єри. Бо там було 30-70 пацієнтів, і коли ставався якийсь збій в роботі, не приїхав водій, ще щось, то наші люди х їжею ішли пішки через парк.

- А чому ви не годували пацієнтів Інституту хірургії та трансплантології імені Шалимова? Як вони вирішували це питання?

- У них ніколи не було свого харчоблока. З моменту існування лікарні вони закуповували харчування у 6-ій лікарні. Нам в аренду вони здали гардероб з актовим залом. Напевне, в якийсь момент керівництво лікарні дозріло, що треба щось змінювати, що з 6-ої лікарні возити — не дуже зручно. Дозріли, а потім зрозуміли: ні-ні, це має робити хтось інший, ми не маємо самі готувати їжу. І це суперкласно. Я зараз вболіваю за те, щоб всі лікарні віддавали харчування на аутсорс. Саме спеціалізовані компанії мають займатися організацією харчування, в якій задіяно багато людей: від закупівлі продуктів до подачі їжі в саму палату.

Ми почали. Через три місяці Інститут Шалімова вийшов на тендер щодо харчування. На той момент цей ринок був повністю неживий, конкуренції майже не було. Ми були одні на тендері. Коли ми почали годувати пацієнтів Інституту Шалімова, треба було нагодувати вже 400 пацієнтів на день.

- Справлялися?

- Ні! Зрештою ми справилися, але через що пройшли… Було таке, що ми з Сашею їхали о другій ночі на закупку в "Метро"… 70 кілограмів м’яса несли додому, на 14-й поверх, бо кухня була вже закрита. А о п’ятій ранку розвозили по кухарям. Наша морозилка була завжди забита. Це було жорстко.

Ми увійшли в справу, яку недооцінили… У нас мала відбутися перша інвестиція в обладнання. Інвестор пообіцяв гроші, але недодав. Сталося так, що постачальник привіз нам все, ми впевнені, що відбудеться проплата, а інвестор не додає кошти. В один день постачальник приїжджає і забирає половину обладнання, бо інвестор так і недодав грошей. У нас забрали все, на чому можна смажити, парити, варити, у нас залишилися столи й холодильники. І ми робили парову баню, на якій готували котлети. Вони були суперсмачні. Нам реально вдалося зробити так, щоб ніхто не помітив, що у нас проблеми.

- А де ви взяли кухарів?

- На той момент це було так просто у порівнянні з тим, що відбувається зараз Тоді, пам’ятаю, у нас була зарплата кухаря – 3500. Це 2015 рік. Я ще їздила у Лондон, закінчувала навчання. А у Саші день був розписаний співбесідами, він їх проводив. Тоді ми знайшли людей, які з нами працюють й досі. Наша завідувачка виробництвом прийшла до нас кухарем. Саша якраз проводив з нею співбесіду, взяв на роботу. Вона у нас досі, от зараз дев’яту річницю компанії відсвяткували разом.

"В НАШІЙ МЕДИЧНІЙ СИСТЕМІ ДІЄТСЕСТРА – ЦЕ ЛЮДИНА, ЯКА НЕ МАЄ БАЗОВОЇ ОСВІТИ, ТОБТО ВОНА НЕ РОЗУМІЄТЬСЯ НА ДІЄТОЛОГІЇ"

- Як ви розробляли меню? Ми ж добре знаємо, що в лікарнях найрозповсюдженіше – гречка, протертий бурячок, компот з незрозумілих сухофруктів… Ви з цим боролися взагалі? Ви думали, чим здивувати хворих? Чи у вас не було задачі дивувати?

- Ті, хто беруть участь в тендерах, і ті, хто годують в лікарнях, не розробляють меню, а підлаштовуються під лікарняне. Замовник має виставити меню в тендер. Якщо не виставляє — це є порушенням. Ми працюємо і над тим, щоб навчати лікарні створювати нормальні меню. Бо давно вже не існує дієт. З 2010 року їх скасовано наказом, який був розроблений дієтологом і затверджений МОЗ. В тому наказі є три вагові категорії. Тобто, алгоритм, який має зараз працювати в лікарнях: це зважування пацієнтів при надходженні в лікарню, поділ на три категорії (нормотрофіки, гіпертрофіки, гіпотрофіки), згідно з якими і годують. Звісно, є певні дієти при цукровому діабеті і післяопераційний стіл. Загалом меню має бути максимально демократичним, не має бути якихось обмежень. Тобто, згідно з цим наказом, його можна зробити досить різноманітним. Але лікарні і досі користуються дієтами. Майже 70 відсотків наших лікарень досі користуються системою Певзнера, яка була придумана ще у 1980 роках, вона їм дуже подобається, бо надає більш чіткі інструкції по напрямкам хвороб – тут печінка болить, там гастро проблеми…. А коли їм дали більше свободи, вони зрозуміли, що складати меню самостійно – це важко. У нас, в принципі, медична сестра з дієтичного харчування – це людина, яка не має базової освіти, тобто, вона не розуміється в дієтології, в якихось новітніх трендах. Дієтсестра – це людина, яка приходить на харчоблок, знімає пробу: "Нормально, дівчата, поїхали роздавати по палатах". На жаль, це все, що вони роблять. Тому вони не справляються зі своєю функцією — складати меню. Ми ж зараз досягли такого рівня, що до нас дослухаються. Тому створили громадську спілку "Академія харчування пацієнтів", збираємо дієтсестер і навчаємо їх, як правильно складати меню. Наша мета — зробити так, щоб меню в лікарні перестало бути сірим. Бо всі страви, згадайте, як правило, сірого відтінку. Ми робимо їх більш яскравішими. Додаємо шпинатний соус до котлет, щоб було щось зелененьке. І зустрічаємо неймовірний супротив! От, наприклад, ті котлети зі шпинатним соусом, — це суперсмачно, суперкорисно, це класно. Дієтсестра каже: "Це жахливо, це для лікарні не підходить!" Бо існують мотиви, якими керуються лікарні, — і це основна проблематика. Схема відпрацьована до нас, — це страви, які можна забрати по домівках. Тому вони все це рахують: можна забрати чи не можна, якщо це підлива, то як ми будемо з дівчатами її ділити? Це велика проблема.

- Тобто, це досі працює?

- Це дуже сильно працює. І це одна з причин, чому лікарня не хоче переходити на їжу, яку їм привезуть. Бо навіть якщо директор цього хоче, він збирає своїх і каже: "Я б хотів перейти на кейтерінгову послугу, ми порахували – економічно це вигідно". Його підлеглі знаходять мільйон причин не переходити. Тільки 160 лікарень в Україні зараз перейшли на кейтерінгове обслуговування. Вони або закрили свої харчоблоки, або їх не було. Я вважаю, це прогресивні лікарні.

- А скільки подібних кейтерінгових компаній на зараз, за дев’ять років, з’явилося? Як вони розвивалися? З вас брали приклад?

- Ми не були першою компанією, були й до нас. Зараз загалом працює десь 20 компаній. Під нашим брендом "Фудіціна" працюють дві: одна в Києві, друга – в західному регіоні. Як вони розвивалися? Попит, звісно, зростає – я маю на увазі, що лікарні хочуть переходити на інший спосіб харчування, і ми для цього дуже багато чого зробили. Навіть я особисто як член "Академії харчування пацієнтів", як засновниця бренду, їжджу і проводжу загальні збори, спілкуюся з дієтсестрами. Показую, що є такі кейси в Європі, що в Україні вже є класні прикладі переходу. Після подібних зустрічей, як правило, попит зростає.

- Особиста зустріч, звичайно, має значення. А було таке, що після зустрічі не було зворотної реакції?

- Буває і так. І часто. Під час першого знайомства я кажу, що є така система – кейтерінг, аутсорсінг, — це все дуже нові слова… Від цього моменту до того, коли лікарня виходить на тендер, може пройти п’ять-шість років. І весь цей час ми проводим регулярні зустрічі, раз на півроку-рік: "Це знову я, добрий день! Пам’ятаєте, про що розповідала?" Може бути таке, що під час лише третьої головний лікар мені каже: "У мене вже такі великі проблеми з харчоблоком, все ламається. Мені реально треба щось міняти".

- Ці зустрічі – як крапля, яка точить камінь. Але ж це забирає багато часу і сил.

- Буває таке, що я проводжу всі ці п’ять років зустрічі, а виграє тендер не моя компанія.

Наприклад, в Тернополі так і відбулося. Ми не виграли один тендер, але виграли інший. Я подумала: це значить, я була поштовхом у регіоні. Це добре.

"НАША КОМПАНІЯ НАЦІЛЕНА НА ДЕРЖАВНІ ЛІКАРНІ, БО ТРЕБА МІНЯТИ СТАРУ СИСТЕМУ"

- Як ви працюєте з приватними лікарнями?

- Ніяк.

- Чому?

- Це зовсім інше меню, воно коштує зараз десь 500-550 гривень в середньому на пацієнта на день. Ми працюємо з бюджетами від 80 до 250 гривень на день. Це зовсім інші процеси на кухні. Наші кухні не адаптовані, наприклад, до готування страв по 50 порцій – ми готуємо по 1500-2000 і більше порцій на день. Це велике обладнання, котли. А там… Ми колись спробували годувати "Добробут", одне відділення на 16 пацієнтів.

- Але ж це дорожче, ви можете готувати менше, а заробляти більше.

- Це не так. У нас "машина їде" на 1500 пацієнтів – маю на увазі, кухня взяла розгін на тисячу пацієнтів, а тут ми з несподіванкою: нагодуємо ще 16 пацієнтів… І це поламало всі наші процеси на кухні. Бо ті, хто готують 16 порцій, заважають іншим. Це дало збій всій компанії. Тому ми змушені були відмовитися від цієї співпраці. Я тоді навіть пообіцяла собі, що колись ми побудуємо окрему кухню, саме для приватного сектору. І тоді я піду і познайомлюся з усім приватним сектором. Але зараз ми не готові до цього.

- Чому ти робила ставку саме на державні лікарні?

- Бо потрібно міняти саму стару систему. Це важливо для всієї держави. І ми дійсно вивели лікарні на інший рівень. Бачимо відгуки про лікарні. Або нам пишуть самі пацієнти, бо ми даємо QR-код для зворотного зв’язку: "Це просто вау! В лікарні такий сервіс! Прийшла фуд-сестра, допомогла мені привстати, нагодувала"…

- В чому різниця між харчуванням в приватній лікарні і в державній? Зрозуміло, є різниця в кошторисі. А ще що? Більші порції чи купляються якісніші продукти? Чи там йде якась брендова тарілка?

- Я, наприклад, була пацієнтом приватної лікарні і можу проаналізувати. Так, звісно, є ряд продуктів, наприклад, червона риба, яку можуть використати в приватній лікарні, а ми не можемо. Або навіть броколі, якісь специфічні овочі, фрукти. Фрукти у державних лікарнях – це взагалі велика рідкість, у нас фрукти використовуються лише в дитячих лікарнях і госпіталях для військових, бо там на це виділяється хоч якийсь бюджет.

- Тобто, є компанії, які готують саме для приватних клінік.

- Так, це різні тренд-компанії, які готували бенкети, а зараз трохи перепрофілювалися. Вони розуміють і концепцію страв. У нас страви простіші. Особливо якщо меню на 80 гривень на день на пацієнта – і це триразове харчування. Це дуже важка задача. Це нам невигідно, але ми можемо дозволити собі починати з таких цін задля того, щоб спонукати лікарню перейти на нове харчування…

- То лікарня сама може дати потім більшу ціну?

- Може. Міністерство охорони здоров’я виділяє кошти, але не розподіляє їх, лікарня сама це робить всередині свого бюджету. І коли лікарня оцінює значимість харчування, то може виділити інший бюджет. Так відбулося, наприклад, з військовими. Після повномасштабного вторгнення почався наплив військових у госпіталі, і початковий бюджет на їхнє харчування був 80-100 гривень. Волонтери дуже багато постачали в лікарні. Потім це волонтерське постачання пішло на спад, а вони вже звикли до цього, потреб стало більше. Ще було дуже багато порційного – вареники, сирники. Це те, що важко дається таким великим кухням, як ми, бо це штучна, ручна робота. Оладки, млинці – це теж важка робота. Тому для нас це теж був виклик. Ми справилися з ним, але все одно я відчула, що госпіталі почали вимагати кращої їжі. У нас у Львові був гарний кейс: в одній з лікарень військових годували за 300 гривень на пацієнта на день. Це рекордний бюджет для України. Львівський військовий шпиталь не перейшов на таке харчування, Київський також – аргументують тим, що багато гуманітарки. Я їх розумію. Дійсно, в госпіталі, де тільки військові, йде багато гуманітарки. Це допомагає.

- А як ви заходили у військовий сегмент?

- Ми потрапили туди ще до 2022 року. Якісь контракти мали, відновлювалися тендери – ми вигравали.

"ДИТЯЧА ІНФЕКЦІЙНА ЛІКАРНЯ ВИДІЛЯЛА НА ХАРЧУВАННЯ МАЛЕНЬКИХ ПАЦЄНТІВ 60 ГРИВЕНЬ НА ДОБУ"

- Що має зрушитися з харчуванням в дитячих лікарнях? Як ти бачиш цю ситуацію? На яку суму зараз годують дітей і скільки треба, щоб це було адекватно? Тим більш, ти сама мама маленької дитини і добре розумієш, що необхідно.

- Почну з мами (посміхається.). Колись, коли я ще не була мамою, прийшла до дитячої лікарні № 9, і мені так і сказали: "От ви – не мама, годувати маленьких дітей не маєте права"…

Є в Україні рекордні кейси на дитину – це 250 гривень у Тернопільській дитячій міській лікарні.

- Це хороша сума чи все одно мало?

- Хороша сума, ми дійсно могли робити класно, але не зробили. Директора, який оголосив цю суму, звільнили. Вони не все прорахували, і зараз там затримки по зарплаті. Але був шанс, що ми будемо робити їжу на класну суму для дітей. Це єдиний кейс. Усі інші… Наприклад, київські дитячі лікарні виділяють найменше коштів для своїх пацієнтів.

- Скільки?

- 70-80 гривень.

- На цю суму ти маєш тричі на день прогодувати дитину?

- За правилами, це має бути чотири разове харчування – згідно з наказом, ще є полуденок.

- Це неможливо в наш час…

- Неможливо. І діти хочуть якесь цікаве меню, оладки…

- Макарони діти завжди просять.

- Так. А тут суп, каша, суп, каша… Ми, наприклад, співпрацювали з дитячою інфекційною лікарнею – у них був бюджет 50-60 гривень. Ми сказали: або перегляньте бюджет, або… І вони сказали: тоді ми будемо банкрутами і зовсім не будемо годувати дітей... Я вважаю, що в Києві дуже багато дитячих лікарень – 11 разом з інфекційною. Дев’ята лікарня на Виноградарі стоїть пуста. За рахунок того, що лікарень багато, бюджет розмитий. Їх складно утримувати. В кожній сидить цілий штат бухгалтерій та інших людей, хто не лікує. Було б добре об’єднати, наприклад, першу і другу лікарні, тоді бюджет можна зробити по 250 на людину – це зовсім інша розмова. Звісно, ми ще маємо годувати мам – коли вони з дітьми до трьох-чотирьох років. Це меню може бути за менші кошти. Але для дітей… Ми кожен раз проводимо опитування, і діти завжди вказують фрукти, йогурти, сік. Держава цього не забезпечує, вона забезпечує бюджет у 70 гривень, що зараз абсолютно неприйнятно, тим паче для дитячого сегменту.

- Діти до трьох років – це одне, від трьох до 12 – інше, потім підлітки – це вже майже дорослі люди. Такий розподіл взагалі якось передбачений? Для мене очевидно, що таке має бути.

- Так, передбачений. І ми робимо різні порції. І дуже тішимося, що нам вдається годувати дітей навіть за такі гроші смачно. Колись моя одногрупниця лежала з дитиною в лікарні, яку ми годуємо. Вона казала: "Моя дитина ніколи не їла котлет. Дай мені рецепт ваших котлет, бо ваші вона їла". Я думаю: у нас звичайні стандартні котлети, але рецепт їй дала. Вона досі мене згадує.

- У вас зараз одна кухня в Києві?

- П’ять! Одна зараз закривається.

- Як ви розширялися?

- Ми зрозуміли, що по Києву однієї кухні буде замало, коли кількість пацієнтів, яких треба було нагодувати, перевалила за тисячу на день. Серед тих лікарень, куди я ходила і пропонувала нашу послугу, були такі, які казали: "Ми хочемо таку послугу, якщо це буде тільки на базі нашого харчоблоку, тільки якщо компанія до нас зайде, орендує харчоблок – і у нас буде до нього доступ, ми зможемо контролювати". Це був наш шанс для того, щоб взяти в оренду наступну кухню, потім ще…

- А те, що вас хочуть контролювати, не лякало?

- Навпаки, я завжди радію – це свіжий погляд.

- Але ж хтось буде втручатися в твою кухню, заглядати в твої каструлі…

- Річ у тому, що це – двосторонній процес. Ми ж всюди ставимо камери, але мені все одно спокійніше, якщо дієтсестра стоїть над нашим котлом и бачить закладку.

- Тоді розділяється відповідальність?

- Тоді до мене буде менше питань. Я, навпаки, дуже хочу, щоб вони приходили, знімали проби, щоб все робилося за правилами, щоб тримали цю пробу в холодильнику. Наступну кухню ми відкрили саме в дитячій лікарні № 9, вона відпрацювала вже сім років, і ми будемо її закривати. Кухня стара, все сиплеться. Ми її модернізували як могли на початку, а зараз я дивлюся: якщо її модернізовувати, то треба знести всю будівлю… Потім кухня з’явилася в Інституті інноваційних медичних технологій. Ми зайшли на стадію "жах". Компанія на той час вже розвинулася, була досить приваблива для інвесторів, і нам виділили кошти для ремонту цього приміщення. Ми його зробили, у нас є чудові фото "до" і "після". Реально було стільки вкладено – і наших зусиль, і всього іншого. Ця кухня довго будувалася, тому що був затяжний інвестиційний проєкт, і третя кухня в Києві стартонула у 2019 році. Після чого я почала дивитися на інші регіони і їздити у відрядження. На той час ми годували вже 20 лікарень в Києві, я могла говорити про це в регіонах, і це їх теж надихало. Ми познайомилися з Олегом Самчуком, його якраз призначили в лікарню Львова. Там ми запустили наш перший контракт з міською лікарнею. Починали з 900 пацієнтів на день, потім, коли лікарню об’єднали з обласною, готували на 1700 пацієнтів. Наші відносили тривали два з половиною роки, але потім на рівні мера міста було вирішено все повернути до себе у власність, ніякого аутсорсінгу. Ось в травні вони запустили свою кухню, наш контракт закінчився. Але ми не пішли з Львівського регіону, там є наші заклади громадського харчування. Це кафе і ресторани в лікарнях. Рівно два роки тому ми почали цим займатися, і зараз маємо одинадцять працюючих закладів у Львові, Луцьку, дев’ять подібних в Києві – в Інституті раку, в Шалімова. Ми відкрили літній майданчик в Центрі кардіології на першому поверсі.

"ФУДСЕСТРИ РОЗПОВІДАЮТЬ, ЩО СПОЧАТКУ СЕРВЕРУВАЛИ РОЗНІС І ЗАНОСИЛИ ЙОГО В ОРДИНАТОРСЬКУ, А ПОТІМ ВЖЕ ГОДУВАЛИ ХВОРИХ. ТАК НЕ МАЄ БУТИ"

-Завжди є супротив, коли лікарня переходить на іншу форму харчування?

- Найважливіше, коли директор закладу розуміє важливість переходу. Я завжди попереджаю: після того, як тендер буде виграно, у вас буде три місяці перехідного періоду, коли всі ваші співробітники будуть до цього адаптуватися. Особливо, якщо ми одразу починаємо співпрацю з порційного фасування — це коли кожному пацієнту приносять закриту порційну їжу. Це викликає великий бунт у всіх, хто їв їжу пацієнтів, а це весь штат лікарні, починаючи від лікарів і медсестер… Пацієнт завжди отримував їжу за залишковим принципом. Тому медперсонал бунтує дуже-дуже сильно. Починають писати, які ми погані. В Житомирі, наприклад, ми викликали ну такий резонанс! Мені всі медіа міста телефонували і казали: а що це ви за компанія така, що тут лікарі не можуть їсти? Був дуже великий бунт. Я попередила директора: це триватиме три місяці, не зважайте. І дійсно, все заспокоїлося.

- Це дуже дивно: невже лікар буде їсти ту сіру кашу, пусті макарони?..

- Легко… А пацієнт же не контролює, що отримує. А має знати. За правилами, в кожному коридорі, на роздачі має висіти меню, і кожен пацієнт може ознайомитися, що сьогодні у нього має бути на обід чи вечерю. Якщо йому щось недодали, може прийти і спитати: де воно? Ми все це оголошуємо. Вішаємо всюди QR-коди, щоб можна було додатково замовити за свої гроші їжу і залишити відгук. Часто, коли пацієнтам нема чого робити, залишають відгуки про фудсестер: "Класна сестра на третьому поверсі, дякуємо їй!"

На початку роботи ми проговорюємо з фудсестрами правила роботи: дівчата, ми більше не бігаємо обслуговувати медичний персонал. Я всіх саджаю перед собою один на один і питаю, яка була схема роботи раніше. Мені кажуть: "Я сервірувала піднос і заносила в ординаторську. Потім я робила те-то і те-то…" Я кажу: "Тепер ви робите отак".

- І переляк в очах…

- Так. Питають: "А нас не будуть карати?.." Кажу: "Ви працюєте з нами. Ви тепер не маєте ділити їжу на всіх, обмежуючи пацієнтів". Не дивно, що тепер нам пишуть: "Такі великі порції – такого раніше ніколи не було".

Я хочу, щоб до пацієнтів доходила їхня їжа. В одній з київських лікарень пацієнтом був мій дідусь. Він якось каже: "Слухай, на вечерю були сухі макарони". Кажу: "Там має бути підлива". — "Немає". Ми пішли розбиратися. І вони відверто сказали: ми забираємо частину продуктів додому. Розповіли, що у них багато відмовників від харчування. Люди, які потрапляють в лікарню, часто відмовляються, навіть не подивившись на їжу. Є стереотипи в суспільстві, що харчування в лікарнях – це те, чому навіть шансу давати не можна. Може бути таке, що з 600 пацієнтів триста відмовляться, а це вже величезний обсяг продуктів, які можна вкрасти.

- Що незвичайне ви готували на своїх кухнях? І чого не можете використовувати?

- Наприклад, ми не можемо надавати більше двох видів хліба, це обмежено. Не можемо використовувати часник, свинину – це заборонено для пацієнтів.

А ось у травні 2022 року хлопці-військові нам запропонували: "Ми можемо привезти десять тонн курятини, а ви зробіть нам тушонку". Я подумала: десять тонн – це небагато. Вони нам привезли першу партію, я подивилася по камерах – вся кухня була заставлена курками. Кажу: "Ви що, це так багато!" А вони: "Це тільки тонна…" Я лише потім зрозуміла, що таке десять тонн… Але ми все зробили, переробили курятину.

- Це вже волонтерська допомога…

- Це я просто згадала, що незвичайне ми робили. Це було надзвичайно! Банок у нас не було тоді, банки зносив весь Київ. На кожну клеїли патріотичні вірші самописні… Ще на Паску ми наварили вісім тисяч яєць і пофарбували їх – щоб кожному пацієнту було. Це було нелегко, але ми зробили.

- За дев’ять років був хоча б один випадок, коли люди труїлися вашою їжею?

- У дитячій лікарні № 4 мама сказала, що її дитина отруїлася супом, який ми привезли. Коли ми проводили розслідування (бо ж є проби з нашої сторони, є проби з їхньої сторони), виявилося, що мама поставила цей суп вже в тарілці на батарею, щоб він був теплим, і пішла з дитиною на процедури. Суп скис, дитина його з’їла, її стало погано.

Не робіть такого. Якщо ви не можете зараз поїсти чи погодувати людину, то не беріть їжу у роздавальниці, нехай вона за неї відповідає. Потім вона має вам насипати, підігріти. Це вже її відповідальність.

"Я ЗАВЖДИ ГОВОРИЛА: МИ – НЕ КОМПАНІЯ ОДНОДНІВКА, МИ ГРАЄМО ВДОВГУ"

- На початок повномасштабного наступу як ви працювали в Києві та інших регіонах? Наскільки важкий був цей період?

- Дуже важкий. Бо виїхали конкуренти, які годували свої лікарні. А оскільки у нас було найбільше лікарень-клієнтів, то ми залишились. Нам почали дзвонити ті лікарні, які годували конкуренти, питали, чи можемо ми хоч щось привезти, бо у них залишилися пацієнти. Ми розвозили все, долучали волонтерів, щоб вони допомагали нам з сировиною. В той період ми годували, наприклад, Інститут раку, Лікарню швидкої допомоги, але нам за це не платили, це був наш порив їм допомогти, бо вони попросили. І медиків також ми годували. Тоді було дуже складно, адже були ще комендантські дні, а не години. І ми робили сухпаї, пакували те, що можна на місці запарити кип’ятком…

- У вас люди не поїхали? Було кому це робити?

- Річ у тому, що у нас на кухні працювало дуже багато людей з Херсону, Сумської області, вони сказали: "Нам немає куди їхати. Кажіть, що робити". Коли все почалося, я була в Хмельницькому. Я подзвонила кухарям, сказала: "Якщо ви підете, ми зрозуміємо". Ніхто не пішов. Ми взагалі дуже сильно мобілізувалися. Я одразу поїхала до Києва і по телефону координувала всіх наших кухарів, що кому готувати. Мені телефонували клієнти, казали: "Ви ж нас тільки не залиште…" Я їм казала: "Все нормально, зараз все вирішиться, ми привеземо…" І коли ти вже пообіцяв, ти маєш це зробити.

Було різне. І на машинах швидкої допомоги возили їжу, коли в лікарні говорили: "Ми пришлемо свою машину, завантажте її". І постачальники потім вже не привозили продукти, і ми згрібали все, що є на районі, у людей, які згодні були годувати пацієнтів і медиків. Був важкий період. Бо така махина дуже важко переживає серйозні випробування, потрясіння. На той момент в компанії було 350 людей, ми кожен день звіряли списки: хто, що, як, чи всі живі…

- У вас в компанії багато жінок, як я розумію. Але й чоловіки, звичайно, є. Яка зараз ситуація з мобілізацією? Ви ж не критична інфраструктура.

- Ми подалися і чекаємо рішення. Ми подалися з тим, що годуємо дуже багато військових, надали всі дані. Можливо, це спрацює. Але у нас 95 відсотків працівників – жінки. Тому з чоловіками складно по деяких професіях. Наприклад, водії на доставку, вантажники і комірники. Комірник – та посада, де чоловіка може замінити жінка, а вантажника – ні. Водії… Були ситуації, коли їжу возили жінки наших водіїв. Був момент, коли наш водій у 2022-му одразу пішов у ТрО, а жінка його заміщала і водила його машину.

Мій чоловік також воює весь цей час, а мені треба підібрати в офіс якісь вакансії... Без нього важко.

- А чим він займався, за що відповідав в компанії?

- Він був технічним директором. Спочатку на ньому була вся закупівля і технічні питання. Потім, коли ми вибудували структуру, працював з постачальниками. Технічна історія – всі ремонти, логістика, всі водії були на ньому. І досі вони згадують Сашу, як чудово було з ним працювати. Але він підбирав таких людей, як сам. От вони всі і пішли по своїх військових напрямках.

- Технічну частину ти зараз взяла на себе?

- Ні, ми розподілили. Операційний директор взяла на себе ремонти. Закупівлю забрала я. Компанія дуже сильно виросла. До початку повномасштабної у нас працювало 250-300 людей, зараз – 500. Ми роздробили всі функції і роздали кожному потрошку. Спочатку ми думали, що це тимчасово, тому: "Юля, підхопи…", "Я підхоплю…" А потім зрозуміли, що треба робити якісь опори.

- Зрозуміло, що виїхало багато людей, багато дітей. Але таке відчуття, що пацієнтів не стає менше...

- Діти і пологові – зменшилися обсяги. Всі дорослі лікарні працюють так, як і було. Багато поранених. Були, дійсно, часи, коли пацієнтів в лікарнях клали у коридорах, в Бучі, наприклад. До речі, ця лікарня була в окупації. Ми їм возили, поки можна було. Але коли вони були повністю окуповані, не могли вже доїхати. В останню поставку передали їм плитку, щоб вони там могли готувати собі самі.

- Ніколи не було, що ти пошкодувала, що зайнялася саме цим?

- Так, ми періодично шкодуємо разом з Сашком (сміється.).

- Ти уявляла собі дев’ять років тому, що будете годувати тисячі пацієнтів, відкриєте стільки харчоблоків, кафе?

- Я завжди це декларувала, завжди казала команді: "Ми працюємо вдовгу". Ми – не компанія-одноднівка, ми вибудовуємо велику систему, ми — це про масштабність. Я завжди це говорила. Але щоб прямо досягти цього… Зараз я думаю, чим замінити пластик, в який ми запаковуємо їжу. З огляду на процес це реально скорочує час — не треба мити посуд, завантажувати його в посудомийки. Але одночасно це відходи, утилізація пластику… І це дуже великий обсяг. Треба шукати якісь варіанти альтернативної упаковки.

"95 ВІДСОТКІВ НАШИХ СПІВРОБІТНИКІВ КАЖУТЬ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ З КОМПАНІЄЮ, БО ВОНА МАЄ СОЦІАЛЬНУ МІСІЮ І ЗМІНЮЄ КРАЇНУ НА КРАЩЕ"

- Як ти бачиш, в вас потреба буде все більше?

- Думаю, що в перспективі кожна лікарня перейде на кейтеринг, раніше чи пізніше. Коли мені якийсь директор каже: "Нам не на часі", я кажу: "Тоді ми з вами зустрінемося трошки пізніше, і ви все одно перейдете на інший спосіб харчування". Це не тому, що ми наслідуємо чиїсь приклади, – це економічно обґрунтована історія. Я зараз кажу про те, що містам і областям це економічно вигідно. Навіщо в місті тримати десять харчоблоків, які споживають дуже багато електроенергії? Старий котел або плита споживає 28-30 кіловат на годину, а наші – сім!

- Є різниця…

- І ту плиту ще треба увімкнути о четвертій ранку, щоб вона до шостої години розігрілася. Нашу включаєш – і одразу ставиш каструлю, і одразу все готове. Це про велике енергозбереження саме для міст і областей. Я зараз на цьому рівні хочу питання вирішувати: оптимізуйте, централізуйте цю функцію. Це не про мою компанію, а саме про країну. Ми дуже важко позбуваємося проявів радянщини, які вкорінилися саме в систему охорони здоров’я.

Я постійно чую: "Ми взагалі-то лікувальний заклад, ми не про харчування… Це другорядне. Нічого не станеться з пацієнтом, родичі щось принесуть". Інститут ортопедії і травматології мене запевняють, що зараз вони витрачають на день 18 гривень на пацієнта. Минулого року казали – 15 гривень на пацієнта. Я питаю: "Ви вмієте рахувати? Ви серйозно? Ну як так? Я впевнена, що ви витрачаєте більше, просто не вмієте рахувати. Ваші економісти приховують від вас інформацію". Ну як? Я не розумію. Ми вже давно мотивуємо їх на те, що їм потрібно позбутися свого харчоблоку, в якому навіть вікна ще не пластикові, а оті старезні. Ми там відкрили кафе. Це мій улюблений кейс: "до" і "після". Бо на тому місці був старий заклад – в рожевих тонах, зі "смачним" запахом жиру, люстри… Такий стандарт совкового буфетного інтер’єру. Ми все знесли, вклали туди чотири мільйони, щоб побудувати нове, гарненьке, чистеньке. І це так круто, коли люди заходять і так: "Вау-у!" А ще крутіше, коли вони набирають когось по відеозв’язку і кажуть: "Дивись, це я в лікарні!" Навіть наші співробітники, перебуваючи в цьому закладі, у захваті, і лікарі радіють: "Дивись, що у нас відкрили!" Ми реально там постаралися. І я б хотіла, щоб вони перейшли на кейтерингову послугу, але поки ні. Рахують…

- Скажи, цей бізнес приносить дохід?

- Так, це бізнес, який нам дозволив побудувати 11 просторів, не співпрацюючи з інвесторами. На початку ми залучали їх для кухні. А потім бізнес працює, коли ти маєш багато контрактів. Під нами працюють дві компанії, які мають по 30 контрактів кожна. Звісно, при такому потоці ми можемо говорити про бізнес. Коли ми починали, то здавалося, що це залишиться назавжди соціальнім підприємством і ніколи не буде приносити дохід. Ми навіть декілька разів думали: треба закінчувати це все, бо було складно, ми нічого не отримували, не було ніякої мотивації. А зараз це бізнес, який дозволяє реінвестувати і розвиватися.

- Ви ще ї допомагаєте армії: купляли машину, збираєте на дрони…

- На даний момент ми віддали більше двох мільйонів від компанії, плюс ми часто є ініціаторами зборів. Багато робимо для Сашиного підрозділу. Також в компанії ще є люди, які мобілізувалися в ЗСУ, ми їм теж допомагаємо. Це в ДНК компанії — в усіх зборах наші люди беруть участь. Ми робимо розіграші нашого мерчу, залучаємо таким чином багато коштів.

- Наскільки тебе мотивує те, що вашу компанію відмітив Forbes?

- Дуже! Нас багато залучали на інтерв’ю в період весни 2022 року, бо ми були суперактивні – волонтерили, годували. А щодо Forbes… Це все-ж таки перший етап нашого визнання. Я дійсно цього дуже хотіла, бо розуміла, що команді треба якесь заохочення. От ми, наприклад, робимо опитування в команді: "Чому ти з нами працюєш?" І 95 відсотків відповідей: "Тому, що ми маємо соціальну місію, тому, що ми можемо впливати на хід розвитку країни". Бо ми вважаємо, що впливаємо на розвиток охорони здоров’я українців, на цю сферу, і таким чином коригуємо, розвиваємо її. Це дуже заохочує команду. Ця місія і привела нас туди, де ми є. Заради цього ми і рухаємося швидко. У нас дуже стресова робота, команда працює 24/7. Це робота на виснаження. І я дуже раділа, що ми отримали це визнання, бо команду це мотивує. Тепер вони працюють в компанії, яка входить до списку Forbes.

- В якийсь день тепер можете не вийти на роботу…

- У тім-то й річ, що ми працюємо 365 днів на рік, немає вихідних і світ. Бо пацієнти завжди є.

Віолетта Кіртока, Цензор. НЕТ