«А давайте надамо їм злочинця». Володимир В'ятрович про «готель тисячі зірок», «не такого» Ющенка та Помаранчеву революцію.

Про Ющенка

Великі речі видно з відстані. Мені було дуже боляче, що людину, яка дійсно зробила так багато, аби українці звернули увагу на важливість питання національної ідентичності, історії, мови, настільки зневажали. Його вважали якимось диваком, людиною, яка займається чимось неважливим. Мовляв, в той час, коли треба щось вирішувати, він, бачите, якимись своїми горщиками, бджолами зайнятий.

Це все було предметом насмішок — українське, національне, «Боже, дивіться, який чудак, вважає нормальним фотографуватися в якійсь солом'яній шапці і показувати свою чергову знайдену вишиванку», «Міг би колекціонувати мерседеси, а він за вишиванками бігає, хи-хи». На початку 2000-х років це було предметом для насмішок у політичному середовищі, серед журналістів.

Цей карикатурний образ, створений, звичайно, також і російською пропагандою, зараз розпався, в тому числі й тому, що зараз все менше можливостей для впливу цієї пропаганди в Україні. Мені здається, до нас поступово приходить розуміння важливості його ролі в тому, якою стала Україна.

Зараз, коли ми усвідомлюємо, наскільки важливі ці вишиванки, горщики і так далі, що це основа нашої глибокої культури, це те, що свідчить про те, наскільки ми інші, ніж росіяни, ми починаємо нарешті оцінювати те, ким є і ким був Віктор Ющенко. Мені здається, що він зараз набуває образу одного з батьків нації.

Це не означає, що його треба ідеалізувати, не помічати помилок. Звичайно, у нього, як у політика, були якісь правильні рішення, якісь неправильні. Але ми зараз, у часи війни, розуміємо, як багато зробленого ним тоді, лягло в основу того, що є зараз стовпом, на який ми спираємося, протистоячи цій геноцидній війні росії.

Про передчуття напередодні Помаранчевої революції

Були передчуття, що влада на чолі з Леонідом Кучмою не збирається поступатися. Думали, що, можливо, Кучма піде на третій термін, будуть якісь зміни в Конституції або ще щось. Або призначить собі наступника. Вважали, що, можливо, кандидатом від Кучми стане політик і бізнесмен Тигипко. Він був більш-менш адекватним. Проросійський, але тим не менш симпатичний для багатьох.

Влада пішла за другим сценарієм, але використала найбільш брутальну його версію. Я думаю, що в цьому також був закладений якийсь російський сценарій — а підсунемо їм для приколу зека президентом, класно ж буде. І коли влада, думаю, за участю кремля, вибрала кандидатом Віктора Януковича, стало зрозуміло, що вони не збираються поступатися.

Про підготовку до протестів

Мені було 27, я вже був кандидатом історичних наук і був у нашій тусовці одним з старших. На той момент я був вже досить зрілим громадським активістом, мав за собою досвід, зокрема, протестних активностей: «Україна без Кучми» 2000 року, «За правду» 2000-2001 року.

Я тоді ще з Львова їздив до Києва на ці протести. Ми вимагали, щоб влада розповіла правду про вбивство журналіста Гонгадзе. Тоді були оприлюднені плівки, на яких нібито президент Кучма по суті давав замовлення на вбивство цього журналіста. А потім його знайшли обезголовленим і, безумовно, це стало шоком для значної частини суспільства. Ми піднялися на протести, але вони закінчилися нічим, тобто поразкою.

Спроба протестуючих штурмувати Адміністрацію президента 9 березня 2001 року закінчилася силовим розгоном, потім затриманнями багатьох людей. Людей ми повитягували, але, по суті, на цьому протестна хвиля захлинулася. І тоді, власне, ми зрозуміли, що треба набагато ретельніше готуватися до протестів.

На 2004 рік були призначені президентські вибори, і ми ще в 2003-му вирішили, що середовище, яке мало якісь зв'язки між собою з 2001 року — Київ, Львів, інші області — будемо якось нарощувати контакти з іншими людьми, щоб створити певну організаційну структуру. Так ще в кінці 2003-го зародилася громадська кампанія «Пора!», яка спочатку готувалася до того, що потрібно буде організовувати акції протесту. Тому що, звичайно, влада не поступиться, будуть фальсифікації і нам потрібно бути готовими виводити людей на вулиці.

Фактично у нас був рік підготовки, який полягав у тому, що ми їздили по всій країні і зустрічалися з різними людьми. Збиралася молодь, в основному студенти (це була серцевина нашої організації) і дискутували, що було не так зроблено і що ми повинні робити далі.

«Наша революція буде веселою і зухвалою»

На весну 2004 року у нас були осередки, ланки фактично по всіх областях України, включаючи Донбас і Крим. І ми вирішили, що пора стартувати.

У нас був такий гасло, що наша революція буде веселою і зухвалою. І ми дійсно робили прикольні стебні акції. Одна з найуспішніших називалася «Смугастий рейс». Суть полягала в тому, що ми ходили в смугастих арештантських шапочках, які собі зшили з простиней, і роздавали агітки нібито за Януковича: «Усі за зека!», «Заживемо як у зоні!», і так далі.

Це шокувало людей. Міліція, коли опам'яталася, зрозуміла, що тут щось, здається, проти кандидата в президенти, тодішнього прем'єр-міністра, почала, звичайно, нас пресувати. Але це тільки додавало нам якогось драйву, додавало нам значущості і звучання.

У нас була дуже класно прорахована система, скажімо так, тривоги. Тобто, коли когось затримували. Тоді мобільні телефони ще були рідкістю, і ми користувалися акцією від мобільних операторів, за якою перші 5 секунд розмови були безкоштовними. Нам вистачало 5 секунд, щоб сказати: «Менти взяли в такому-то районі, всі збираємося». І всі збиралися.

Ми мали хороші контакти з депутатами. Тоді депутати були недоторканними, тому їх ще трошки боялися міліціонери. Депутати вривається в райвідділи, витягували нас