Протягом усієї людської історії кулінарія займала ключове місце, відіграючи важливу роль у суспільному розвитку
У доцивілізаційні часи їжа була не лише засобом виживання, але й важливою частиною міфологічного мислення первісних людей. Процеси полювання, приготування та споживання їжі часто супроводжувалися язичницькими ритуалами, що відображали віру в надприродні сили. Спільні трапези ставали священним актом, який символізував єднання з природою та духами предків, і сприяли формуванню перших соціальних зв’язків, зокрема племінних.
6 Згодом людство освоїло землеробство, що стало важливим етапом в історії. Перехід від полювання до землеробства й осілого способу життя дозволив накопичувати запаси їжі, що стало основою для перших цивілізацій. Ці зміни вплинули не лише на організацію суспільства, але й на кулінарію, яка почала розвиватися і ставати складнішою.
Також і сама людина почала змінюватися. У процесі еволюції травна система адаптувалася до споживання термічно обробленої їжі, зробивши цей спосіб основним. Отже, кулінарія не лише забезпечувала виживання, а й сприяла біологічній, соціальній та культурній трансформації людства.
7 Проте, якщо спочатку люди їли, щоб вижити, то в античні часи грецький лікар Гіппократ зазначив: «Ми є те, що ми їмо». Цими словами він підкреслив концептуальний сенс того, що їжа не просто підтримує життя, а й формує наше тіло, впливаючи на розум і дух. Тобто з часів античності встановився певний баланс, якого потрібно дотримуватися в харчуванні.
Незважаючи на те, що люди еволюціонували і для добування їжі не була потрібна велика група, споживання їжі зазвичай супроводжувалося спільними зібраннями.
Це можна легко прослідкувати в історичному контексті. Наприклад, така ідея відображена в діалозі «Бенкет» Платона, де їжа стає не лише приводом для споживання, а й платформою для філософських дискусій. У середньовіччі їжа також об’єднувала людей, але до цього додалися релігійні ритуали.
8 В епоху Просвітництва їжа також слугувала інструментом для встановлення нових соціальних зв’язків. Однак у той час сприйняття їжі змінювалося, і у Франції почала формуватися вишукана кулінарія, а також тоді з’явився термін – етикет.
Їжа як колективна пам’ять
Таким чином, кулінарія протягом усієї історії людства виконувала роль не лише практичного інструменту виживання, а й важливого культурного явища, що об’єднувала покоління та формувала ідентичність суспільства. Вона несе в собі пам’ять, цінності, символи і табу, які передаються через рецепти, традиції і досвід. Їжа стає провідником колективної та індивідуальної пам’яті, визначаючи не лише гастрономічні, але й соціальні та культурні контексти існування людини.
9 З винаходом друкарського верстата Йоганна Гутенберга в XV столітті людство отримало можливість фіксувати рецепти, традиції та культурні практики. Кулінарія, яка раніше передавалася переважно усно, поступово трансформувалася в письмову спадщину.
0 Але усні та письмові відомості не були єдиними, оскільки їжа також передавалася у вигляді образів. Наприклад, фреска Леонардо да Вінчі «Таємна вечеря» – це не лише релігійний сюжет, а й символічний акт, що уособлює єднання через трапезу.
1 Українська кулінарія також закарбована в усних традиціях. Народні пісні, прислів’я та приказки часто містять згадки про застілля та кулінарні ритуали, підкреслюючи значення їжі в соціальному та культурному житті. Такі усні традиції стали основою для літературної української мови, яку вперше систематично використав Іван Котляревський в «Енеїді». Його твір – це своєрідна «енциклопедія» українського життя, де їжа стає невід’ємною частиною ідентичності. В «Енеїді» Котляревський згадує майже 175 різноманітних рецептів.
Отже, кулінарія завжди займала особливе місце в житті української нації, але під час свят вона ставала чимось більшим, ніж просто приготуванням їжі. Особливо шанобливо кулінарні традиції зберігалися на Різдво, де святковий стіл обов’язково включав кутю як символ духовності та зв’язку з пращурами, вареники, борщ, голубці та безліч інших страв.
Асиміляція української кухні в радянський період
Протягом століть українські землі ставали ареною конфліктів та культурних впливів. Територія нашої країни приваблювала багато держав та імперій завдяки своєму стратегічному положенню, родючим землям та багатим природним ресурсам. Тому в різні періоди історії українські землі перебували в складі таких держав, як Польське та Угорське королівства, Велике князівство Литовське, Молдавське та московське князівства, Золота Орда та Кримський Ханат. Це призвело до часткового змішування культур, включаючи гастрономічні традиції, проте українська кухня змогла зберегти свою унікальність.
2 Однак саме радянський період став часом, коли українську ідентичність, зокрема й через кулінарію, намагалися не просто змішати, а цілеспрямовано стерти та придушити. Політика уніфікації, яку нав’язувала радянська влада, мала на меті створення нової, єдиної радянської культури, в якій національні традиції мали бути витіснені. Цей процес часто супроводжувався заміною сакральних і символічно значущих елементів української кухні стандартними стравами «радянського столу».
3 У ХХ столітті створення фабрик-кухонь і масових їдалень стало поширеним явищем. Це співвідноситься з концепцією Мішеля Фуко, який описував створення подібних установ як характерну рису дисциплінарного суспільства. Тому подібні процеси відбувалися і в інших країнах, що відображало прагнення індустріальних держав до стандартизації та ефективного управління ресурсами.
Проте в Союзі ці заходи мали свої особливості. Уніфікація тут не лише стирала кордони між регіонами, але й витісняла культурні коди, закладені в гастрономії. Проголошуючи ідеали рівності, союз розглядав різноманіття національних культур як перешкоду