У Києві існує безліч місць, про які мало хто знає їхню захоплюючу історію
Київ поділений на десять адміністративних одиниць — районів, кожен з яких розміром з невелике містечко. Кожен район має свою унікальну історію, традиції та цікаві локації. Каштан NEWS ділиться і згадує про цікаві факти київських районів. У попередньому матеріалі ми розповідали про місцевості під назвами Мишоловка, Звіринець, Батиєва гора, Лиса гора, Чорна гора, Черепанова гора, Корчувате, Феофанія, Іподром, «Експоцентр», Льодовий стадіон. Сьогодні мова піде про музей у Пирогові.
Розташування
Національний музей народної архітектури та побуту України, відомий як Музей просто неба в Пирогові, знаходиться на південному краї Києва, в Голосіївському районі, поблизу колишнього села, сьогодні вже місцевості Пирогів. Експозиція музею займає площу 133,5 гектари та являє собою архітектурно-ландшафтний комплекс, де представлена народна архітектура та побут усіх регіонів України.
Історія виникнення
Археологічні дослідження свідчать, що територія Пирогів була заселена людьми ще в епоху до бронзового віку. Перше згадування поселення з сучасною назвою «Пирогівка» датується 1627 роком, коли воно належало монахам Києво-Печерської лаври.
Створення музею в Пирогові розпочалося 6 лютого 1969 року, коли була затверджена Постанова Ради Міністрів УРСР «Про створення Державного музею народної архітектури та побуту Української РСР». Цій події передували численні громадські ініціативи та відкритий лист відомих українських учених і культурних діячів, які закликали створити музей народної культури в столиці. Фундатором музею вважається голова Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Петро Тронько, який особисто обрав місце для музею та забезпечив його земельне відведення.
Стратегія та концепція розташування експонатів у музеї базувалися на принципах збереження та відтворення традиційної архітектури України, популяризації народних промислів і ремесел, а також дослідженні народного мистецтва через призму історико-етнографічних регіонів України.
Музей і партноменклатура
Процес створення та формування колекції музею був складним і тривав сім років. За цей час ініціаторам проекту доводилось долати безліч труднощів, які виникали не лише через пошук експонатів, але й через інтриги тодішньої партійної номенклатури.
Ось як згадує про цю ситуацію засновник музею Тронько в одному зі своїх інтерв'ю:
«Сталося так, що для створення експозиції повз будівлю ЦК КПУ по вулиці Орджонікідзе везли у вантажівці розібраний вітряк. Можливо, Володимир Васильович Щербицький побачив це з вікна, але, найімовірніше, «доброчинці» доповіли про збирання патріархальщини. Загалом перший секретар ЦК мені зателефонував і сказав: Петре Тимофійовичу, ти що там мотлох возиш? Тобі що робити нічого?» Я йому спокійно у відповідь: «Ви колись мені за цей мотлох спасибі скажете».
Коли в 1976 році завершили будівництво першої черги музею, продовжує Тронько, на його відкриття запросили членів уряду.
«Я подзвонив Щербицькому, а він мені каже: «Спочатку треба подивитися, що ти там наробив». До цього йому другий секретар ЦК КПУ Соколов Бог знає, що наговорив: кошти занапащені, одне гнилля, нікому не потрібне, та до того ж це пахне націоналізмом».
Врешті-решт, члени ЦК УРСР на чолі з Щербицьким відвідали Пирогів за кілька днів до відкриття музею. За словами Тронька, їх водили територією експозиції чотири години.
«А там — мірошник молов муку, коваль підковував коней, дівчата бренчали на бандурах — краса! Після огляду я запропонував Володимиру Васильовичу записати свої враження до книги відгуків. Він і написав: «Дякую вам, дорогі товариші, за музей». – «А що я вам казав?» Володимир Васильович відповів: «Таке, Петре, буває», — розповідав засновник музею.
Офіційно експозиція музею була відкрита для відвідувачів у 1976 році. На момент відкриття його територія складала 120 гектарів, на яких було розміщено понад 150 споруд — пам'яток української архітектури та побуту. Всі вони були згруповані у п'ять експозицій: Середня Наддніпрянщина, Полтавщина, Слобожанщина, Полісся та Поділля.
Через десятиліття, 21 липня 2008 року, Президент України Віктор Ющенко своїм указом надав музею статус Національного.
Становлення музею
За проектом музей був поділений на кілька функціональних зон. Основною була експозиційна, де розміщувалися етнографічні пам’ятки та пам’ятки традиційної народної архітектури. Далі йшли суміжні зони: адміністративно-наукова, виставкові павільйони, ресторан на 300 відвідувачів, співоче поле на 10 тисяч глядачів, науково-дослідний інститут етнографічного музеєзнавства АН України та виробничо-господарська частина, де працювали майстерні для реставраційних робіт та господарські будівлі.
Демонтаж, консервація, перевезення, реставрація та встановлення на новому місці пам’яток старовинних будинків, господарських споруд, дерев’яних церков і вітряків здійснювала спеціалізована реставраційна майстерня музею. Паралельно співробітники музею займалися пошуком і збором цінних етнографічних пам’яток, зразків декоративно-ужиткового мистецтва, народного одягу, меблів, дерев’яного та глиняного посуду, музичних інструментів тощо.
Зібрані музейні колекції сп