Одна з найтрагічніших глав української історії — це Голодомор 1932-1933 років
Ці події призвели до демографічної катастрофи, забравши життя від 7 до 10 мільйонів українців. Проте навіть сьогодні ці цифри можуть бути неточними, оскільки статистика смертності була заборонена, а тим більше, вказувати голод як причину смерті. Однак масштаби жорстокостей на українських землях, де населення тоді становило близько 30 млн осіб, були величезними.
3 Голодомор став штучно створеною зброєю комуністичного режиму, використаною для підкорення українського народу, зламуючи його спротив колективізації та прагнення до національної ідентичності. Зловісну роль у реалізації геноциду відіграв так званий закон про п’ять колосків, прийнятий у серпні 1932 року. Згідно з цим законом, будь-яка особа, що була помічена у привласненні навіть найменшої кількості зерна з колгоспних полів, підлягала розстрілу або позбавленню волі на термін не менш ніж 10 років.
Політика хлібозаготівель полягала у викачуванні продовольства з українських сіл і супроводжувалася обшуками та реквізицією всіх запасів зерна і їжі. Села залишалися без жодних ресурсів для виживання, що призводило до масового голодування. Ці страшні сторінки історії досі відгукуються болем у колективній пам’яті нації, залишаючи глибокі психологічні травми для нащадків тих, хто вижив.
4 Окрім прямих демографічних втрат, Голодомор призвів до деформації ціннісних орієнтацій і глибоких змін у соціальній поведінці. Зокрема, в українському суспільстві закріпилися страх перед зовнішнім контролем і недовіра до державних структур. Як підкреслюють сучасні дослідження, ці події продовжують впливати на сучасну суспільну психологію українців, формуючи певну психологічну оборону проти повторення таких трагедій.
Протягом багатьох десятиліть правду про цей злочин приховували, а масштаби трагедії заперечували. Важливу роль у висвітленні та визнанні Голодомору зіграли видатні дослідники, митці та журналісти, які ризикували своїм життям заради істини.
Перша спроба привернути увагу
Першою особою, яка наважилася звернути увагу західної аудиторії на масовий голод в Україні, став валлійський журналіст Ґарет Джонс. Він нелегально відвідав УРСР, де став свідком наслідків конфіскацій харчів. У своєму репортажі, опублікованому в «Manchester Guardian» та «New York Evening Post», Джонс не лише описав голод, але й акцентував на свідомому впровадженні цих дій радянською владою. На жаль, його репортаж було відредаговано. Водночас Москва заперечувала правдивість цієї інформації, що значно ускладнило поширення правди на міжнародному рівні.
5 Інший британський журналіст, Малкольм Маґґерідж, який перебував у СРСР у той же час, у своїх репортажах для «Manchester Guardian» описав те, що бачив на власні очі в українських селах: голодних, виснажених селян, конфіскацію хліба, спустошені поля та хаос. Маґґерідж надсилав свої матеріали дипломатичною поштою, оскільки інші способи публікації були б заблоковані. Так само, як і Джонс, Маґґерідж підкреслював, що голод є наслідком політики радянської влади, яка знищувала селян як клас.
6 Незважаючи на свідчення Джонса та Маґґеріджа, радянська влада активно заперечувала голод. Один із найвпливовіших журналістів того часу, Волтер Дюранті, який очолював московське бюро «New York Times», виступив із потужними запереченнями голоду, назвавши звіти Джонса перебільшенням. Дюранті здобув престижну репутацію, отримавши Пулітцерівську премію в 1932 році за серію репортажів із СРСР.
7 Висвітлення правди про Голодомор в Україні стало для Джонса вироком з боку тоталітарного режиму та обірвало його життя. Проте саме завдяки його праці вдалося пізніше аргументувати, що голод на території України був свідомо організованим геноцидом. Ці події були відображені в польському фільмі 2019 року «Ціна правди».
Друга спроба довести правду
Про жахливі події, які відбувалися в Україні, деяким країнам уже було відомо, але починаючи з 1930-х років і аж до 2006 року, Голодомор не вважали геноцидом, надаючи цій трагедії іншу характеристику.
8 Цьому сприяла потужна радянська пропаганда, яка старанно приховувала правду про трагедію та наполягала на тому, що голод був наслідком невдалої аграрної політики або погодних умов. Як було сказано раніше, завдяки деяким впливовим особам, таким як Волтер Дюранті, голод заперечували і нормалізували, представляючи ситуацію як внутрішні труднощі, з якими Союз нібито успішно справлявся. Крім того, звинуватити соціалістичний світ було важко як у роки сходження Гітлера до влади, так і під час Другої світової війни, оскільки СРСР поряд з іншими країнами займав опозиційну позицію до нацистської Німеччини. Тому протягом тривалого часу Захід не наважувався ставити під загрозу відносини з Союзом, аби не втратити потенційного союзника.
Після Другої світової війни трагедія голоду все ще замовчувалася та цензурувалася. Лише наприкінці ХХ століття завдяки зусиллям таких дослідників, як Джеймс Мейс, та активності української діаспори, на Заході почався процес осмислення і визнання Голодомору як геноциду.
9 Джеймс Мейс був американським істориком і дослідником, який присвятив своє життя вивченню Голодомору в Україні та доведенню того, що це була свідома, штучна спроба масового терору.
Після закінчення Оклахомського університету він почав досліджувати українську історію в Мічиганському університеті. Його наукова дисертація 1981 року була присвячена національному комунізму в Радянській Україні. У цій роботі Мейс довів, що ідеали національного визволення були несумісні з комуністичною ідеологією. Відтоді науковець активно почав вивчати події голоду в Україні та шукати факти, які б довели, що трагедія була формою політичного терору.