Духовна місія: призначення, фатум чи просто доля?
Ці терміни супроводжують людство протягом тисячоліть. У дофілософську епоху люди мислили міфологічно. Міф слугував універсальним поясненням всього – від зміни дня і ночі до таємниць народження і смерті. У стародавніх греків доля втілювалася в міфі про Мойр – трьох жінок, які пряли нитки людських доль. Греки зверталися до оракулів і провісників, отримуючи бажані, заздалегідь визначені відповіді. Буддизм, в свою чергу, акцентує увагу на дхармі, шляху, який кожна людина повинна усвідомити і пройти. В цілому, вся історія роздумів про духовність – це спроба знайти відповіді на питання про роль людини в цьому великому світі.
3 З тих пір інтерес до пізнання власної долі та місії не зник, він трансформувався, і, незважаючи на доступ до раціональних знань, багато людей продовжують шукати відповіді на питання про призначення і сенс життя. Методи пошуку відповідей на ці питання за тисячоліття значно розширилися: хтось знаходить їх у науці, хтось звертається до філософії, а хтось – до релігії.
Сергій Борисов є прикладом такого шляху. У 1999 році він почув «голос з небес», який спонукав його залишити звичне життя і вирушити на пошуки істинної сутності. Прийнявши це як знак долі, Сергій на початку 2000-х років прийшов до Голосіївського лісу, де почав створювати свою пустинь – місце духовної сили та усамітнення. Власне, пустинь не є його постійним місцем проживання, це – лише місце перебування в духовних рамках.
4 Його шлях був далекий від звичних життєвих сценаріїв. Свою відмінність від інших він відчув ще в дитинстві. Хоча у дитинстві був товариським і відкритим, його внутрішній світогляд значно відрізнявся від поглядів однолітків. Лише пізніше він почав усвідомлювати свої здібності та прагнення до чогось більшого, що призвело до переосмислення життя. Усвідомлення своєї унікальності стало поштовхом до пошуку місії та духовного розвитку.
5 Пустинь, яку він створював протягом 24 років, стала втіленням його праці та віри. Сергій часто говорить, що вклав у неї не лише роки, а частину своєї душі. За його словами, ці роки стали еквівалентом набагато більшого часу, ніби кожен рік життя в цьому місці дорівнює п’яти. Таким чином, він оцінює свої зусилля в 120 років відданої роботи над собою і своїм духовним простором. Його історія – нагадування про те, як важливо слідувати своїм переконанням і шукати сенс у кожному кроці.
6 Сьогодні Сергій все ще займається духовним розвитком, доглядає за собачками, опікується своїм творінням і з задоволенням спілкується з відвідувачами свого скиту – чи то випадковими мандрівниками, чи то навмисними гостями.
Про дитинство та усвідомлення
Я народився 21 серпня 1961 року в місті Рогатин, звідки родом Роксолана – це Івано-Франківська область. У моїй родині багато хто був досить помітними особистостями – син моєї прабабусі колись був мером Рогатина, інший родич був цукрозаводчиком. Тому я завжди усвідомлював, що з цього оточення я випадаю, я – інший.
«Життя до»
Але я також мав можливість пожити звичайним життям. Я навчався за невеликим мистецьким напрямом – здобув фотографічну освіту. Взагалі, у мене були чудові вчителі, які навчали створювати не просто картинку, а вміти закарбовувати душі через об’єктив. Я також перейняв у них частину цієї майстерності, проте зрозумів, що мій шлях все ж не в цьому. Багато хто говорив, що я закопав талант, але мій пріоритет був у іншому.
У мене також була сім’я і дитина, якій зараз вже 37 років. Тож я пройшов і випробував цю життєву школу. Звісно, багато хто може сказати, що я мав зберігати якийсь целібат або інші правила, приписані для стандартного духовного життя. Але насправді, людина не може бути досконалою, що і робить її людиною. Гріх даний людині, аби ми не навіювали собі думку про те, що ми абсолют і ідеал.
«Життя після»
7 У 30 років я прийняв перше хрещення, потім до 40 років, так би мовити, дозрівав. Місце мого духовного народження – в Івано-Франківській області, звідки, власне, й почалося збирання моєї ідентичності по крихтах. У 1999 році виникла ідея створення власного скиту. До мене звернувся голос і сказав залишити все, чим я займався до цього, та зайнятися пошуком своєї душі, чогось божественного. Тоді я вирішив створити свій скит саме в Бродах, проте порада одного священника все змінила. Я вирушив до Києва, щоб збудувати там свій притулок для спілкування з богом. Відтоді на це таємниче знання націлена і спрямована моя свідомість.
Минуло 7, може 10 років, і я заповнив це бажання пошуку.
8 Тут Сергій згадує про твір Пауло Коельо «Алхімік», де за сюжетом герой також перебував у пошуках, прагнучи осягнути істину і віднайти свій «потаємний шлях». Ясновидиця підказує йому, що все, що він шукає, перебуває недалеко від нього, але спершу герой має пройти довгий і складний шлях, щоб усвідомити цю істину. Для Сергія ця історія стала метафорою його власного життя. Подібно до героя Коельо, він пішов до лісу у пошуках сенсу, бажаючи знайти відповіді на запитання, що тривожили його душу.
Суть самотності
9 Моє відлюдництво було усвідомленою відмовою від суспільства, і я не шукав собі партнерів чи побратимів, оскільки це був мій особистий духовний шлях. Мене абсолютно не приваблює ідея ідолопоклонства. У моєму розумінні, всі люди рівні. Тому по суті я живу приблизно, як за цитатою українського філософа Григорія Сковороди: «світ ловив мене, та не спіймав». Зрештою, самотнім можна почуватися навіть у натовпі. Утім, якщо самотність має сакральний сенс