Військове псевдо письменника, художника, військовослужбовця ЗСУ Бориса Гуменюка «Кармелюк». Про захисника Києва згадують побратими та друзі
В кінці грудня 2022 року під Кліщіївкою на Донеччині він разом із групою бійців вирушив на бойове завдання. І не повернувся. Вважається зниклим безвісти. Можливо, він у полоні. Його родина, побратими, друзі щиро вірять, що він повернеться.
0 Нещодавно в Національному музеї літератури України відзначили 60-річчя Бориса Гуменюка, організувавши «Вечір надії». Модерувала захід поетеса, громадська діячка, науковець Тетяна Шептицька.
Це була довга, тепла, щира розмова з поетом і воїном, в надії, що він чує спогади та розповіді, і це надасть йому моральних та фізичних сил. Читали поезію Бориса, виконували пісні на його вірші, згадували незабутні моменти, чи то під час Революції Гідності, чи в період оборони Києва від російських загарбників, чи у мистецькій резиденції «Витівка». Мальовниче село Войтове на Київщині, де Гуменюк має дачу, його друзі по письменницькому цеху назвали літературною резиденцією «Витівка». Тут вони читають свої поезії, співають…
1 На «Вечорі надії» митці Сергій Пантюк, Дмитро Лінартович, Василь Живосил Лютий, а також Віктор Нестерук, Ігор Двигало присвятили свої виступи побратимові – Борису Гуменюку. Спогади відомих поетів, редакторів, видавців, серед яких Іван Андрусяк, заслужений артист України, актор театру і кіно Олександр Ігнатуша, журналіст Павло Вольвач та інші, були дуже проникливими. Іван Андрусяк анонсував вихід найновішої книжки Бориса Гуменюка, яка міститиме тексти «четвертої хвилі» віршів про війну.
Коли Дмитро Лінартович емоційно читав «Заповіт», написаний Борисом Гуменюком ще до широкомасштабного вторгнення, в залі на очах українців з’явилися сльози. Можливо, це було пов’язано з тим, як солдати копають свої окопи?
2 Ось послухайте:
«…Сьогодні ми ще копаємо землю
Цю дорогу українську землю
Цю солодку ласкаву землю
Пишемо гуртом саперними лопатками
На її тілі
Останній вірш української літератури».
Ще живі».
3 А прочитайте, з якою неймовірною любов’ю Борис Борисович описує такий простий солдатський атрибут, як саперна лопатка:
«…Відточена до синього саперна лопатка, як травневе небо в Бердянську на світанні. Красива, як слово забутою мовою, написане водою на розпеченому камені, гостра, як тиша перед канонадою, котра вічно стоїть з відкритим ротом, небезпечна, наче в руках санітара хірургічний ніж. Твоє дзеркало, єдине з усіх дзеркал, яке відображає твоє справжнє обличчя, і твоя бритва в хвилину дозвілля…».
4 До речі, ще до широкомасштабної війни Гуменюк під час презентації книжки подарував свою унікальну саперну лопатку, виготовлену майстром, Національному музею літератури України, де також зберігаються деякі його рукописи, зокрема вірш «Заповіт». У музеї є також дві картини Бориса, подаровані незадовго до виїзду на Донбас – «Соняшники» та «Вежа Донецького летовища».
5 У грудні 2022 року на полі під Кліщіївкою, де зник Борис Гуменюк, влітку росли соняшники. Він так любив малювати соняхи, наші українські. Усміхався до них так сонячно, ніби тримав усю цю неповторну красу на своїх долонях воїна, поета.
6 На «Вечорі надії» звучали щирі слова від літературознавців, журналістів, зокрема Ніна Головченко, Олександр Хоменко звернули увагу на внесок письменника в сучасну мілітарну літературу, зазначивши, що в його «текстах закладено національні архетипи, правдиво передано реалістичні картини кривавої війни за свободу».
«Поезія та проза Бориса Гуменюка – це особливий рядок в українській літературі, зокрема, у комбатантській. Його надзвичайно потужні твори – це глибина, їх будуть досліджувати і вивчати літературознавці впродовж багатьох років. Гуменюк пише так, ніби кожне слово пропускає через своє серце», – сказала літературознавець Ніна Головченко.
Поет вважав важливим завжди бути там, де Україні важко. З перших днів широкомасштабної війни він був у лавах добровольців, разом із побратимами, серед яких були і відомі митці, зокрема поет Сергій Пантюк, актор, бард Дмитро Лінартович, бандурист, рок-музикант, композитор Василь Живосил Лютий та інші знані українці. Цей мистецький бойовий гурт разом із іншими мужніми лицарями України став на оборону Києва, а згодом їх направили до різних підрозділів.
Дмитро Лінартович згадував, як Борис Гуменюк навесні 2022 року на околиці Бортничів у телефонному режимі зміг знайти екскаватор для викопування окопів. Він наполегливо телефонував комусь з цього приводу, наполягав, підвищуючи голос, обіцяючи «дістатися» до найвищих чиновників Києва, якщо негайно не прибуде землерийна техніка. Через короткий час оборонний рубіж був готовий…
«Борис був, як вітер, у ньому завжди відчувалася кипуча енергія», – зазначає Лінартович.
А побратим Василь Живосил Лютий виділив характерну рису поета:
«Борис – дуже життєствердний, він – як мотор, двигун усього, що постало перед нами. Ми завжди відчували Борисове міцне плече в будь-якій ситуації на війні. Його, буває, запитували: чому ж він, поет, художник, покинувши все, пішов воювати? Він зниз