Випікання хліба – це дарувати надію людям, вважає Олександр Собко, власник традиційної пекарні у Витачеві
Олександр і його дружина мріяли про свою пекарню – пекарню на дровах, де випікали б хліб за старовинними українськими рецептами. Подружжя почало реалізувати свою мрію напередодні повномасштабної війни – придбали обладнання, почали будівництво приміщення. Але 24 лютого 2022 року зруйнувало всі їхні плани. Родина Собків почала випікати хліб у фактично незавершеній пекарні та роздавати його військовим і місцевим мешканцям, які потребували допомоги. Дізнайтеся, як маленький пекарський бізнес став частиною великої волонтерської ініціативи, організувавши доставку хліба на фронт у проєкті «Каштан.Бізнес».
«Робиш, що маєш робити, і хай буде, що буде»
За словами Олександра Собка, ідея почати пекти хліб у перші дні війни належала його дружині.
«Я кажу: «Який хліб? Про що ти? Війна!». А вона поїхала і побачила, що в магазинах нічого немає. Тут треба думати, що нам робити далі. «Ні-ні, треба людям дати надію», – це її слова. Я їй відповідаю: «Приїжджай, поговоримо». Звісно, я був роздратований, ви пам’ятаєте, це був найчорніший день у житті. І вона приїжджає і каже, що нам потрібно пекти хліб. Ніде немає нічого, а люди мають знати, що ми витримаємо оборону, і хліб — це ще одна точка опори», – розповідає Олександр.
25 лютого 2022 року подружжя займалося наведенням порядку у недобудованій пекарні у Витачеві, прибираючи будівельний безлад. А 26 лютого вже було спечено перший хліб.
«Почали наводити лад і кинули повідомлення в сільську групу. І вже за півдня у нас було півтони борошна та багато олії, всі з розумінням віднеслися. І навіть з'явилися волонтери, професіональні волонтери, які виїхали з Києва, щоб перебути тут цей час. Вони були пекарями, працювали в мережах, супермаркетах, і прийшли нам допомагати. Чудові хлопці і дівчата, їх п’ятеро, і вони допомагали нам протягом місяця чи півтора навіть випікати хліб», – згадує власник пекарні.
Випечений хліб відвозили в хаб у Гатному, звідки його надсилали військовим, які тримали оборону в Київській області, та одиноким літнім людям у Витачеві, які не могли про себе піклуватися. Пекарі працювали практично без відпочинку: зараз Олександр згадує, що спали тоді лише по три-чотири години на добу.
«Тривога була дуже глибока. Стан глибокої тривоги. Він запам’ятався мені, врізався найбільше, тому що все перетворилось в одну лінію часу. Хліб, так. Робиш, що маєш робити, і хай буде, що буде – і ця формула рятувала. Більше того, ми в соціальних мережах розкручували, що один долар годує чотирьох людей хлібом цілий день. Ми порахували на той момент за собівартістю: тобто праця безкоштовна, пекарня безкоштовна, дорога безкоштовна, електрика безкоштовна. Умовно лише борошно нам потрібно було. І ми це розкрутили і пішли на донати з усього світу. Донати надходили через соціальні мережі, і географія була фантастичною: донати приходили з Чилі, Америки, Китаю, Австралії, Кореї, Ізраїлю, з усієї Європи і так далі», – каже Олександр.
«Хліб має бути істинним»
Після вигнання російських окупантів з Київщини, пекарня «Витач» продовжила постачати хліб на фронт.
«Після закінчення цього напруженого періоду ми усвідомили, що наш хліб потрібен. І особливо він затребуваний на передовій, адже дуже часто постачання затримується, хліб приїжджає несвіжим або навіть гірше, ніж несвіжим. А наш хліб – на заквасці, він не псується тиждень, два тижні. Він просто підсихає і все. І ми досі відправляємо хліб і сухарики. Ми печемо більше, ніж нам потрібно, і весь надлишок, який накопичується приблизно за один день на тиждень, ми відправляємо хлопцям», – розповідає Олександр Собко.
Хліб у пекарні «Витач» дійсно готується за старовинними українськими рецептами. Ідея відкрити саме хлібопекарню виникла у родини Собків завдяки красі, що оточує Витачів. Будинок Собків розташований у сотні метрів від дерев’яної каплиці та дерев’яного млина, збудованих на горі Городище у 1990-х роках за ініціативою відомого українського письменника Олеся Бердника.
«Це дуже історичне місце. І ми, як сім’я, опікуємося цим місцем. Раніше не було жодного бюджету, та й зараз немає жодного бюджету в громадах, щоб доглядати за цим місцем. І ми просто за свої кошти почали наводити тут лад. Зробили паркування, облаштували пішохідну зону, щоб вона була пішохідною в будь-яку пору року. Зробили туалет, сміттєвий майданчик... Згодом все більше і більше гостей стало відвідувати це місце. Люди стукали в хату і просили їсти й пити – хата виглядає досить колоритно, і деякі думали, що це заклад», – згадує Олександр.
Врешті-решт подружжя вирішило заснувати заклад громадського харчування – не генделик і не палатки з дешевим пивом, а пекарню, де випікатимуть справжній хліб.
0«Тут має виникнути щось автентичне, що відповідає цьому місцю, що людям справді буде подобатися і цінуватися. Оскільки тут стояв млин, який також збудував Олесь Бердник у 92-му році, але цей млин ніколи не молов борошно, незважаючи на те, що всередині справжні жорна –причому старовинні жорна, яким кілька століть, – ми зрозуміли, що це така підказка. І вирішили збудувати саме пекарню на дровах, тому що це місце правдиве, воно справжнє, воно таке істин