Про цю видатну особистість у світі кіномистецтва справедливо кажуть: «Його любили всі!»
Легендарному київському актору, режисеру та сценаристу Леоніду Бикову 12 грудня 2024 року виповнилося б 96 років.
В архіві обласної поліції є сіра папка, що містить томик кримінальної справи №28-849. Навскіс на обкладинці — червона лінія, проведена олівцем. І напис: «Зберігати постійно!».
11 квітня 1979 року в автокатастрофі поблизу Димера загинув Маестро. Його «Волгу» протаранила вантажівка.
Хто винен у тій жахливій аварії? Водій вантажівки? За десятиліття, що минули після трагедії, висловлювалися різні версії! Одні стверджували, що «Волга» наїхала на зустрічний панелевоз, інші запевняли, що водій легковика намагався обминути асфальтний «каток» і врізався в самоскид. Треті припускали, що зловмисники злили гальмівну рідину з автомобіля режисера.
Мені вдалося ознайомитися з цим томиком слідчих документів із написом: «Зберігати постійно!».
Читаю Постанову про порушення кримінальної справи:
«Місто Вишгород. Слідчий Вишгородського РВВС майор міліції Єрко В. С… 11 квітня 1979 року. О 16.30 на 46-му кілометрі автошляху Київ-Мінськ, за два кілометри від селища Димер Биков Л. Ф., керуючи автомобілем ГАЗ-24, 43-00 КИО, виїхав на зустрічну смугу і зіштовхнувся з автомобілем ГАЗ-53, 11-18 КХМ…».
Того дня Леонід Федорович повертався з дачі до столиці.
Цю аварію бачили свідки. Один із них, Іван Васильович Красний, водій Димерського лісгоспу, розповів:
«Я їхав із Димера (УАЗ-469), обігнав ГАЗ-53, завантажений скловатою. Назустріч рухався колісний трактор (відстань — до 200 метрів). Побачив, що за трактором, трішки ліворуч, йшла біла «Волга», вона ніби аж «присідала» на задніх колесах. Відстань між «Волгою» і трактором була приблизно два метри. Потім «Волга» взяла ліворуч за напрямком свого руху і виїхала на зустрічну смугу. Я бачив, як легківка зіткнулася з вантажівкою…».
За кермом «Волги» сидів Леонід Биков. Він загинув миттєво. Кримінальну справу тоді розслідував старший лейтенант міліції Віктор Чевгуз. За кілька місяців він дійшов висновку, що водій вантажівки не винен у ДТП.
Процитую фрагмент висновку судово-автотехнічної експертизи:
«Водій ГАЗ-53 не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з «Волгою».
Отже, чи справді Леонід Федорович допустився фатальної помилки? Чи був він обережним водієм? У матеріалах справи є важлива деталь. Посвідчення водія він отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень, що додавався до цього документа, — дві «штрафні санкції». У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні також зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів.
Я пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям і славою, як це роблять деякі сучасні знаменитості та мажори. Після тих років жодних зауважень до нього з боку автоінспекції не було. Проте той смертельний обгін на шосе поблизу Димера виглядає дещо дивним. Хоча експерти дійшли висновку, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської «Волги» на момент аварії були справними.
Тривалий час мені не давала спокою думка, що водій тієї вантажівки може додатково розповісти про події з плином часу. Він змінив місце проживання, і мені не вдалося відшукати його нову адресу. Водій вантажівки жодного разу не давав коментарів, він ніби «розчинився» в житейському морі.
І все ж наполегливі журналістські пошуки увінчалися успіхом. Мені вдалося розшукати цього водія та поспілкуватися з ним. І він розповів, що відчуває на душі після тієї аварії.
Водій живе в невеликому містечку в Київській області. Я вирішив запросити у поїздку до нього колишнього слідчого, який вів цю справу – Віктора Степановича Чевгуза.
І ось ми біля будинку Сергія Колісниченка (прізвище я навмисно змінив на прохання цієї людини). Дзвонимо у двері квартири. У відповідь – тиша. «Іванович, напевно, в гаражі з машиною возиться», – кажуть сусіди.
Гаражні бокси мешканців неподалік будинку. Один із них було відчинено. Заходимо. І тут постає картина кінематографічного плану. Вона настільки детальна, що жодна документальна стрічка не змогла б їх передати.
Уявіть собі: двоє чоловіків стоять мовчки, не впізнаючи один одного (стільки літ минуло!). Першим «розкрився» Чевгуз:
«46-й кілометр Димерської дороги. ДТП. Биков… Пригадуєте?».
Видно було, що після цих слів Колісниченко напружився, від несподіванки просто завмер на хвилину, ніби статуя, оторопів, а в погляді з’явилася настороженість. Тихо зронив:
«Той самий старший лейтенант. Слідчий. Боже мій, а я ж сам хотів вас знайти…».
«Не хвилюйтеся, Сергію Івановичу, ніхто вас не збирається притягувати до відповідальності. Я вже давно не працюю слідчим, – пояснює той. – Ми хотіли разом з вами поговорити про цю велику людину, згадати…».
Це ж треба: десятиліття минули, а у водія, десь у глибині душі, ще залишився страх перед слідством.</