Інтерпол – це міжнародна поліція, що є основним засобом у боротьбі з глобальними кримінальними злочинами, об'єднуючи країни для спільної протидії тероризму, торгівлі людьми, кіберзлочинності тощо.
На відміну від поширеної думки, Інтерпол не займається розслідуванням найнебезпечніших та найрезонансніших злочинів, а виконує функцію координатора між правоохоронними органами країн-членів. Головна мета організації — забезпечення обміну інформацією, створення глобальних баз даних і підтримка міжнародного розшуку.
5 Сьогодні Інтерпол відіграє важливу роль, особливо в умовах гібридної війни, яку росія розпочала проти України, ставши платформою для боротьби зі злочинами та викриття зловживань системою.
Історичні передумови
На фоні масштабних злочинів, викликаних післявоєнним періодом, постала реальна потреба в створенні міжнародної структури для боротьби з криміналом, який почав набувати не лише локального, а й транскордонного характеру. Європа, охоплена соціально-економічними труднощами, зіткнулася з новими викликами, зокрема з організованою контрабандою, торгівлею людьми та незаконним обігом зброї. У той час, як злочинці виходили за межі законів, перетинаючи кордони окремих держав, правоохоронні органи залишалися ізольованими у своїй діяльності та не мали повноважень для запобігання і розкриття таких злочинів.
6 Таким чином, у 1923 році австрійський політик та начальник поліції Йоганн Шобер запропонував ідею об'єднання зусиль правоохоронців різних країн. В результаті, в тому році у Відні відбувся перший Міжнародний конгрес кримінальної поліції, на якому ухвалили рішення про створення організації, що сприятиме співпраці між поліціями різних держав. Так почалася історія Міжнародної комісії кримінальної поліції (МККП).
На момент заснування до організації приєдналися Німеччина, Франція, Угорщина, Італія, Бельгія, Швейцарія, Нідерланди, Данія та Австрія (як країна-ініціатор, де відбулася перша зустріч).
7 У перші роки існування організація працювала над розробкою механізмів співпраці, заснованих на простих принципах: нейтральності, взаємній довірі та спільних цілях у боротьбі зі злочинністю. Тому Інтерпол з самого початку своєї діяльності зосередив увагу на створенні системи, яка могла б працювати поза політичними чи військовими мотивами.
Інтерпол у руках Третього рейху та реорганізація
Проте така нейтральність організації не була постійною. Після аншлюсу Австрії в 1938 році штаб-квартира Інтерполу, що знаходилася у Відні, потрапила під контроль Третього рейху. Цей період став однією з найтемніших глав в історії організації, яка була перетворена на інструмент нацистської політики. Інтерпол переслідував не злочинців, а тих, кого режим вважав ворогами: євреїв, політичних опонентів і учасників руху опору.
8 Керівництво організації перейшло до ключових діячів нацистського апарату. У 1940 році її очолив Рейнхард Гейдріх, один з архітекторів Голокосту, який переніс штаб-квартиру до Берліна.
9 Після його загибелі в 1941 році Інтерполом керували Артур Небе, причетний до масових убивств у Білорусі, та Ернст Кальтенбруннер, який став останнім президентом організації часів Третього рейху.
0 Обидва були страчені за воєнні злочини після Нюрнберзького трибуналу.
У ці роки Інтерпол втратив свою нейтральність, перетворившись на репресивний інструмент тоталітарного режиму.
1 Після Другої світової війни Інтерпол відновив свою діяльність і зазнав значних змін. У 1946 році штаб-квартиру організації перенесли з Берліна до околиць Парижа, що символізувало початок нового етапу в його історії. Організацію реорганізували під керівництвом Бельгії, і з цього моменту розпочався тривалий процес повернення до принципів нейтральності та аполітичності, задекларованих у статуті. Однак перші десятиліття після війни були непростими для Інтерполу через суперечливі кадрові рішення, які ставили під сумнів його нейтральність.
Зокрема, у 1963 році президентом Інтерполу став Жан Непот, колишній службовець режиму Віші у Франції, який відомий своєю співпрацею з нацистською Німеччиною.
2 У 1968 році цю посаду обійняв Пауль Дікопф, колишній офіцер СС та шпигун нацистів у Швейцарії. Такі призначення викликали критику та підозри в політичній заангажованості організації, особливо на фоні того, що Інтерпол до 1980-х років відмовлявся брати участь у розшуку нацистських злочинців, посилаючись на пункт статуту, який забороняє втручання в політичні процеси.
Отже, методика роботи Інтерполу кілька разів змінювалася, адаптуючись до технологічного прогресу та зростання складності злочинів. Епоха телеграфів поступилася місцем електронним системам, глобальним базам даних та кібермоніторингу. Так, Інтерпол розширив свою діяльність, не обмежуючись лише банальними грабіжниками, а також почав протидіяти кіберзлочинцям, терористам і торгівцям людьми. Окрім того, до 1980-х років до Інтерполу вже входила більшість країн світу, включаючи країни Африки, Азії та Латинської Америки, що, звісно, перетворило його з європоцентричної організації на глобальну. На сьогодні кількість членів організації сягає 190 країн.
3 У 1989 році відбулися зміни в місці розташування організації – штаб-квартиру Інтерполу перенесли з Парижа до Ліона. Це рішення було зумовлене потребою в сучаснішій інфраструктурі, яка відповідала б новим викликам, що постали перед організацією в умовах глобалізації злочинності. Ліон запропонував не лише новий комплекс для роботи, а й технічні можливості для впровадження інноваційних систем обміну інформацією, що стали ключовими в діяльності Інтерполу наприкінці ХХ століття.
Як влаштований Інтерпол
Генеральна асамблея є вищим керівним органом Інтерполу, яка збирається щорічно для обговорення стратегічних питань і вибору керівництва