Латвієць Андріс Капіньш пояснив, чому залишився в Україні під час війни
Андріс Капіньш, засновник танцювальної студії «Papa Dance», переїхав до Києва сімнадцять років тому, і Україна стала його другою Батьківщиною. Ютуб-проєкт «Каштан. Бізнес» розповідає про те, як латвійський танцюрист розвиває свою студію в умовах постійних повітряних тривог та блекаутів.
«Віджати, забрати, посіяти війну – це позиція рашки останні тридцять років»
Перед тим, як переїхати в Україну, Андріс працював у Росії.
«Я сам з Латвії, приїхав у Київ у 2007 році. Тут я одружився і залишився жити. Тривалий час працював у Росії – був артистом балету, але також викладав. Через деякий час я приїхав у Київ, щоб відкрити школу балету, але після початку війни в 2014 році мої стосунки з керівництвом погіршилися, і я вирішив закрити це питання, заснувавши свою школу», – розповідає Андріс.
За його словами, розрив з колишніми колегами дався йому нелегко, але йому не подобалася їхня позиція щодо України та Євромайдану 2014 року.
«Майдан, початок війни – мені одразу стало зрозуміло, яку я займаю позицію. Країна прагне обрати свій європейський шлях: оскільки я сам із Латвії, знаю, що таке європейський рух і напрям. І якщо це все відбувається силою, це вже неправильно. Я спостерігав, як тут пропагується російська мова, музика і все російське. Майдан, анексія Криму, війська в Донецьку та Луганську – одразу стало зрозуміло, що так діють тільки, вибачте за слово, гопники. Тобто, віджати, забрати, посіяти війну – це позиція рашки останні тридцять років. Придністров’я, Абхазія, Грузія – все це сталося поетапно, і з цим неможливо змиритися. Я не розумію, як весь світ так спокійно спостерігав за цим», – згадує латвієць.
«Це така дуже сімейна назва»
Андріс Капіньш заснував у Києві свою танцювальну школу «Papa Dance».
«Я вже понад двадцять років працюю з дітьми не лише в Києві. З 2007 року співпрацюю з благодійним фондом: ми працюємо з соціально незабезпеченими дітьми, а також з дітьми з інвалідністю, і ми довгий час їздили по всій країні, ще до того, як це стало мейнстрімом. Було дуже важко працювати з цими дітьми, я допомагав, і хтось почав називати мене папа Андріс. Я довго думав, як назвати школу – і «Papa Andris Dance», і «Papa Andris Dance School», і «Dance Dance». Потім ми просто прибрали «Андріс», і вийшло «Papa Dance», і це така дуже сімейна назва», – згадує Андріс.
У 2014 році до школи Андріса приєдналися діти-переселенці з Донеччини та Луганщини.
«Були дуже страшні історії – матері добиралися під обстрілами з маленькими дітьми. У нас було багато таких дітей. Дехто після 2022 року виїхав далі, на жаль. Але ми завжди приймали дітей, і не лише переселенців. Зараз ми також безкоштовно запрошуємо на заняття дітей. Але в даному випадку ми більше звертаємо увагу не на те, що треба взяти, наприклад, переселенців або дітей загиблих чи наших воїнів – для мене важливо, щоб дитина свідомо займалася цим», – каже Андріс.
«Ухвалив для себе рішення, що ми залишимося»
15 лютого 2022 року Андріс вирушив до Латвії, щоб підготувати проєкт дитячої творчості.
«Ми хотіли представити в Латвії українську культуру. У мене були домовленості з деякими колективами, планували створити мости мистецтв між Латвією та Україною. Тоді я був далеко від інформаційного поля, не розумів, що тут відбувається – я не був тут, я був там. Але 23 лютого я повернувся в Україну, о 18 годині останнім рейсом «AirBaltic» приземлився в Києві. Ми зустріли початок повномасштабної війни о п’ятій ранку, коли почалися вибухи. Я не міг повірити, що це відбувається», – розповідає він.
Представники посольства Латвії радили Андрісу якнайшвидше залишити Україну.
0«Мені телефонували з посольства і казали: «Ми вас чекаємо у Львові, автобус зі Львова вирушає в Латвію». Але я вирішив залишитися, бо на мені велика відповідальність, у мене є діти, потрібно щось робити; багато моїх друзів, і ті, хто воюють, і хто залишилися тут. Я почав отримувати кошти з-за кордону, і почав розподіляти їх між своїми друзями, знайомими, кому потрібна була допомога. Ми зв’язалися з моїм другом – директором готелю в Болгарії. Ми написали до нашої шкільної групи, що збираємо дітей і жінок та виїжджаємо на евакуацію до Болгарії. Ми зібрали 90 людей, замовили автобуси, і 18 березня вся наша школа разом з родичами, сестрами, тітками та бабусями виїхала до Болгарії. Там ми організували побут, навчання для дітей і процес, щоб усі почувалися добре», – каже Андріс Капіньш.
Через три місяці школа повернулася до Києва, і Андріс почав займатися волонтерством.
1«У вересні 2022 року ми зрозуміли, що потрібно продовжувати працювати, що є запит – діти, батьки запитували в групах, і ми відкрили школу. Школа запрацювала, а я почав їздити на Донбас та Херсонщину. Мій волонтерський рух почався з поїздки в Авдіївку. Вперше я потрапив до Авдіївки в листопаді 2022 року, і з того часу практично кожні два тижні ми їздили до хлопців. Потім ми почали співпрацювати з деякими благодійними фондами, які забезпечували нас продуктовими наборами, і ми доставляли ці набори місцевим жителям. Це була Авдіївка, Вугледар, Бахмут, Покровськ і вся ще вільна Донецька область», – згадує Андріс.
«Розум