Як вдалося уникнути катастрофи в столичному метро
Триває розслідування причин і винуватців руйнування тунелю метро між станціями «Деміївська» та «Либідська».
Експертиза вже підтвердила, що керівництво метрополітену не мало наміру залучати фахівців науково-дослідних інститутів, метробуду, проєктних та інших організацій для встановлення причин пошкоджень тунелю.
Сьогодні ми розповімо, чому важливо залучати науковців до вивчення критичних ситуацій у метро. 55 років тому завдяки мікробіологам вдалося уникнути жахливої катастрофи в київському метро. Тоді вчені виявили нашестві надзвичайно агресивних бактерій у тунелях між станціями «Завод «Більшовик» (тепер «Шулявська») та «Жовтнева» (сьогодні «Берестейська»). Ця несподівана бактеріологічна атака могла призвести до руйнування потужних тунельних конструкцій, які розраховані на століття. На глибині 104 метри тунелі були заповнені озером сірчаної кислоти. У тодішній пресі існувало табу на обговорення критичної загрози для киян.
Свого часу мені вдалося провести журналістське розслідування цієї теми та взяти інтерв’ю у доктора біологічних наук, професора, провідного наукового співробітника Інституту мікробіології і вірусології імені Данила Заболотного НАН України Ірини Панасівни Козлової. Сьогодні ділюся ексклюзивними фактами з читачами Kaштан News.
Дуже добре пам’ятаю той час, – розповідає Ірина Панасівна. – Осінь 1969 року. Я тільки що повернулася з відпустки і лише почала працювати над своєю улюбленою темою про озиму пшеницю (це стосувалося моєї кандидатської дисертації), коли дізналася, що мене чекає надзвичайно важлива справа. Керівництво повідомило, що уряд ухвалив рішення залучити науковців до дослідження в київському метро.
Що ж сталося? Мабуть, трапився особливий випадок, якщо республіканське начальство так занепокоїлося.
Під час будівництва гілки метро від станції «Завод «Більшовик» до «Жовтневої» натрапили на підземне озеро. Обговорювали два варіанти вирішення цієї проблеми: застосувати кесонний метод з використанням стисненого повітря або ж вдатися до заморожування ґрунтів. Обрали перший варіант, адже він був найменш витратним.
Як зазвичай це робиться у нас. А потім шкодують…
Ще до виникнення критичної ситуації фахівці надали інформацію про повну картину всіх ґрунтових відкладень у цьому районі. Наприклад, у цій природній екосистемі містилися сульфіди заліза, сірки, численні мікроорганізми. Якщо порушити їх баланс, неодмінно виникає агресивне середовище, що і сталося. Отже, за «допомогою» стисненого повітря були «пригнічені» одні бактерії, а інші, тіонові, які окислюють сірчані та залізні сполуки до сірчаної кислоти, раптом почали проявляти свою силу.
Отже, тіонові бактерії до цього існували у сплячому режимі?
Так, але їхня кількість не могла суттєво вплинути на екологічну рівновагу підземного середовища. Однак люди, використавши повітря, порушили цю збалансовану систему.
Отже, будівельники через незнання «відчинили браму» небезпечним бактерія?
І ця природня армада утворила сірчану кислоту. У ній буквально плавали тунелі. Лише за чотири місяці бактерії «з’їли» 200 тисяч гвинтів, які скріплювали конструкції. Метал і бетон піддавалися агресивній корозії – наче розчинялися. Кількість бактерій лише зростала.
З чого почався наступ науковців на цього ворога?
Спочатку ми протягом трьох місяців займалися дослідженнями. Ми – це спеціальний творчий колектив учених під керівництвом доктора наук, професора Катерини Іванівни Андреюк. З нами також працювали провідні фахівці інших відомств. Згадаю визнаного мікробіолога, доктора біологічних наук Лева Йосиповича Рубенчика, який володів глибокими знаннями з цієї проблематики. Всі разом, з ентузіазмом, ми взялися за порятунок метро. Відчували азарт і творче завзяття в цій боротьбі з невидимим ворогом. Вірили, що зможемо його здолати. Провели серію експериментів. Зокрема, у тунельних конструкціях пробили низку отворів для проби води. Нас вразило, що метробудівці почали чинити певний спротив – не захотіли «калічити» своє дітище. Однак ми наполягали на своєму. Аналізи підтвердили наші припущення – навколо тунелю метро кишіли тіонові бактерії.
Скільки років було потрібно «хижим» бактеріям, щоб повністю «зжерти» метротунель на цьому перегоні?
Думаю, за рік вони б досягли цього.
Очевидно, мікробіологи відчували величезну відповідальність. Адже питання перебувало під контролем керівництва республіки. До чергової «жовтневої річниці», тобто комуністичного свята, планувалося відкриття станції «Жовтнева».
Ми точно знали, що впораємось… Проте будівельники вже мали намір направити гілку метро в обхід сірчаного підземного озера, де панували тіонові бактерії. Але новий тунель коштував би 18 мільйонів доларів. Ми ж, виконавши завдання уряду, зекономили ці великі кошти.
Від редакції: станцію метро «Жовтне́ва» відкрили 5 листопада 1971 року.
Цікаво, як вдалося подолати агресивні бактерії?
Скажу, що методів боротьби з бактеріями не існує. Ми лише створюємо умови, щоб вони не розмножувалися надмірно. За нашими рекомендаціями метробудівці пробурили водопонижуючі свердловини поруч з критичною ділянкою, відкачали агресивну воду, звісно, разом з бактеріями, і «одягнули» тунель у спеціальну залізобетонну «сорочку». Наступні дос