Авангардне мистецтво, що виникло на початку ХХ століття, завжди прагнуло розширити межі творчості, протиставляючи себе традиційним формам. Серед різноманіття авангардних течій перформанс займає особливе місце, адже він не лише передає ідею, а й втілює її в живий процес, у якому художник, простір та глядач стають рівноправними учасниками. Асамбляж як жанр виник із прагнення матеріалізувати перформативний досвід, переводячи його у фізичну площину, поєднуючи об’єкти, матеріали, фактури та значення в єдину композицію.
7 Французький художник Жан Дюбюффе вважається родоначальником асамбляжу. У 1950-х роках він вперше використав цей термін, окресливши його як новий спосіб творчого вираження, що передбачав поєднання випадкових, а іноді й побутових матеріалів у цілісні образи. Його мистецтво відмовлялося від академізму, прагнучи до безпосередності та первісного, незаплямованого виразу творчого духу.
8 9 Проте техніка асамбляжу почала формуватися значно раніше – її елементи можна помітити ще в кубістичних колажах Пікассо, дадаїстських експериментах Дюшана, а також у ранніх авангардистських пошуках художників з різних країн.
В Україні асамбляж став важливим елементом мистецтва ХХ століття. Його логіка органічно вписалася в контекст авангарду, що втілював утопічні ідеї, боротьбу за творче звільнення та постійний експеримент. Єрмілов, Татлін і Вишеславський – три покоління українських авангардистів, які реалізували ідею асамбляжу у своїх творах. Від конструктивістських експериментів 1920-х до постмодерних рефлексій сучасності цей напрямок залишався живою матерією, що змінювалася разом із суспільством.
Від естетики раннього авангарду до протестних форм сучасного мистецтва асамбляж залишається живим елементом українського авангарду, який постійно розширює свої межі та відображає дух епохи.
Василь Єрмілов – конструктивістський корінь асамбляжу
Василь Єрмілов – одна з найноваторськіших постатей українського авангарду, що поєднала естетику конструктивізму, футуризму та прагнення до матеріальної конкретності форми.
0 Єрмілов активно використовував техніку асамбляжу, створюючи рельєфні композиції з дерева, металу, тканини та інших матеріалів. Його роботи вирізняються геометричною чіткістю, динамікою форм та яскравою кольоровою палітрою. Використання різноманітних фактур і матеріалів надавало його творам особливої глибини та виразності. Він майстерно поєднував дерево, метал, пластик та інші матеріали, створюючи не просто картини, а об’єкти, що спонукають глядача взаємодіяти з ними фізично та емоційно.
1 Журнал «Авангард» – маніфест українського модернізму
У 1920-х роках в Україні було видано журнал «Авангард». У цей період в культурному просторі точилася боротьба між академічними традиціями та новими мистецькими підходами. «Авангард» був не лише мистецьким журналом, а й платформою для ідейних суперечок. Видання об'єднувало художників, дизайнерів, поетів та теоретиків, які розглядали мистецтво не просто як естетичний акт, а як механізм соціального впливу. Його автори прагнули відобразити нову епоху, в якій мистецтво мало стати функціональним, раціональним та інтегрованим у повсякденне життя. Журнал містив статті, що аналізували розвиток модерністських тенденцій, а також представляв роботи ключових українських авангардистів, таких як Василь Єрмілов, Олександр Богомазов, Казимир Малевич, Володимир Татлін та інші.
Єрмілов працював над оформленням друкованих матеріалів, використовуючи той самий підхід, що й у своїх конструктивістських композиціях та асамбляжах. Він спирався на чітку геометрію, контрастні кольори, модульність та динамічну композицію.
2 Саме Єрмілов розробив ескіз обкладинки журналу, що стала зразком конструктивістського дизайну. Це була лаконічна, геометрична композиція, в якій текст та зображення гармонійно інтегрувалися, створюючи динамічну і водночас структуровану форму. Для «Авангарду» він обрав прості, але потужні форми, що передавали ідею руху, оновлення, прориву в майбутнє. Його обкладинка не була перевантажена деталями чи декоративними елементами – кожен штрих, лінія, кут мали свій сенс. Він створював свого роду візуальний код авангардизму, де важливими були структурна логіка, порядок і динаміка.
3 Одним із центральних елементів став шрифт – Єрмілов відомий своєю майстерністю у створенні авторських типографічних рішень. Він використовував конструктивістський шрифт, де літери не просто доповнювали композицію, а ставали її частиною, набуваючи архітектурної значущості.
На жаль, із приходом сталінської цензури авангардне мистецтво поступово почало зазнавати репресій. Його представники або змушені були звертатися до дозволеного соцреалізму, або потрапляли під репресії. Так журнал «Авангард» припинив своє існування.
4 5 «Гітара» (1919)
Ця робота демонструє, як Єрмілов переосмислює саму суть музичного інструмента, переводячи його в площину абстракції та механістичної гармонії.
Вона містить об’ємні елементи, що імітують струни, корпус інструмента та деякі його функціональні частини. Але найважливіше – це передача музичного ритму у візуальній формі. Як у кубофутуризмі, де рух передавався через розбиття форми на окремі сегменти, так і в «Гітарі» Єрмілов досягає ефекту вібрації, використовуючи динамічні лінії, нахили площин і колірні контрасти.
«Гітара» – це не просто предмет мистецтва, а місток між зоровими та слуховими відчуттями. Вона показує, як можна перекласти музику на візуальну мову, роблячи її відчутною не лише через звук, але й через композицію.
6 Окрім роботи в галузі асамбляжу, Василь Єрмілов став одним із ключових діячів у розвитку українського дизайну. Його вплив помітний у типографіці, плакатному мистецтві, архітектурному оформ