Чому Росії потрібні цивільні полонені та чому Україна не виплачує компенсації родинам загиблих? Інтерв'ю з експертом.

За даними Міноборони, станом на початок жовтня в російському полоні загинули принаймні 177 українських військовополонених та цивільних заручників. Нещодавно стало відомо про смерть нашої колеги, журналістки Вікторії Рощиної. Чи відомо, в яких обставинах українці гинуть у полоні, це пов'язано перш за все з катуваннями?

Так, українців утримують в неналежних умовах, не забезпечують достатнім харчуванням. Причому росіяни не розділяють, чи є це цивільний заручник чи військовополонений — вони перебувають в одних і тих же умовах, ділять одні й ті ж камери.

Відомо, що під час допитів як військових, так і цивільних росіяни застосовують катування: зокрема, в деяких колоніях та СІЗО використовують електричний струм або інші підручні засоби.

Ті, хто повертаються з полону, особливо військові, розповідають, що людина може піти на допит своїми ногами, а повертають її вже без свідомості. Все залежить від того, хто проводить допит і наскільки жорстокі методи використовуються.

Чи відомі випадки самогубств серед цивільних полонених з 2014 року?

Підтверджених випадків, що людина вчинила самогубство в місцях несвободи на території російської федерації або на тимчасово окупованих територіях, немає. Проте спроби самогубства дійсно мали місце.

Наприклад, у червні цього року повернулася Олена Пех, яка отримала 13-річний термін ув'язнення та провела в полоні понад 6 років. Її донька не раз в інтерв'ю розповідала, що маму доводили до самогубства, але, на щастя, вона залишилася жива.

Під час повномасштабного вторгнення також зафіксовані випадки, коли люди не витримували умов і ставлення до себе та намагалися вчинити самогубство. Наскільки нам відомо, працівники місць несвободи надавали їм медичну допомогу, і люди виживали.

Чи завжди інформація, що надається російською стороною про смерть українців у полоні, була правдивою? Які є механізми для верифікації цих даних?

Прямих механізмів для перевірки інформації, наданої російською стороною, немає. Зазвичай рф або сама дає відповідь через лист, або ж передає через МККК. А може й просто ігнорувати запит.

Повернуті з полону люди розповідали, як хтось зник — наприклад, людина вийшла на допит і не повернулася. Але невідомо, етапували її далі, чи з нею щось сталося під час допиту.

Був випадок з цивільним, якого затримали в Київській області і відправили в Курське СІЗО. Сокамерники свідчили, що він не витримав «прийому». Його донька зверталася в росію з запитом про місцезнаходження батька і отримала відповідь, що він помер. Проте жодної причини в рф не вказали.

Поки немає повернутого тіла, ми не можемо стверджувати, що людина загинула. Тому що були випадки, коли людину вважали загиблою, родичі навіть отримували підтвердження за ДНК-експертизою, проводили поховання, а через деякий час він повертався з полону. Але таке траплялося серед військовополонених, а не цивільних.

Серед цивільних були випадки, коли людина більше року могла вважатися зниклою безвісти, поки хтось з визволених не повідомив, що вони перебували разом або з'явиться підтвердження від МККК.

Чи відрізняється процедура передачі тіл загиблих військових і цивільних заручників?

Ні, процедура ідентична. Їх передають при загальному обміні, тобто разом з тілами загиблих військових. Коли тіла потрапляють на підконтрольну Україні територію, проводяться всі необхідні процедури і тільки потім повідомляють родичам.

Тіло може бути в такому стані, що його легко впізнати, якщо є документи, але все ж для підтвердження особи проводиться ДНК-аналіз. Але іноді тіла повертають з великими затримками — через півроку або рік після смерті, що ускладнює верифікацію.

В Україні ДНК-експертиза може тривати і до року, все залежить від стану повернутого тіла і того, як швидко вдається встановити родство. Були випадки, коли люди вважали, що їх близькі перебувають у полоні, а насправді їх тіла вже півроку як були в Україні. Правозахисники зараз намагаються прискорити цю процедуру.

Якщо тіло повертають занадто довго після смерті, майже неможливо встановити, чи були катування. Так було з цивільними, затриманими в 2022 році на півночі України. Судмедекспертиза в рф може зафіксувати причину смерті як серцевий напад або туберкульоз, тоді важко довести, що було насильство.

Так, наприклад, було з цивільним, якого затримали в Чернігівській області під час окупації в березні 2022 року. Його тіло було повернене тільки навесні 2024 року. Також влітку стало відомо про повернення з полону тіла старости Гребениковки Сумської області.

На яку допомогу і підтримку можуть розраховувати родичі цивільних українців, які загинули в полоні? Чи існують державні виплати або програми підтримки?

На жаль, у випадку цивільних українців, що гинуть у полоні, поки що немає чіткої системи допомоги або виплат. Думаю, система ще не сформована, оскільки випадків повернення цивільних тіл поки що не так багато.

Можливо, десь на місцевому рівні родичі загиблих і отримують підтримку міської або селищної ради. Але на державному рівні цього немає.

Коли людина повертається з полону живою, то має право отримати одноразову фінансову допомогу в 100 тисяч гривень від Мінреінтеграції.

Це стосується не тільки цивільних, які повертаються в Україну разом з військовополоненими в рамках обмінів, але й тих, кого просто затримали, наприклад, на тимчасово окупованих територіях, а потім відпустили, і є підтверджуючі фактори.

За даними омбудсмена на липень 2024 року, росіяни примусово утримують понад 14 тисяч цивільних українців, затриманих з 2014 року. Навіщо росії цивільні заручники?

На початку повномасштабного вторгнення багато цивільних потрапили в полон через непокору або через те, що передавали дані про