«Чому нас? Ми ж також росіяни!» Репортаж із села старообрядців в Одеській області.

Це село на сучасному українсько-румунському кордоні над Дунаєм. Кілька століть тому його заснували російські старообрядці. Протягом століть вони так старанно дбали про свою окремішність, що навіть викидали на смітник чашку, якщо з неї пив українець. Наразі в селі з майже трьохтисячним населенням 70% — етнічні росіяни.

«Коли вперше прилетіли російські “шахеди”, я подумала: “Боже, а нас-то за що? Ми ж теж росіяни!” — згадує старонекрасівка Міла Антонівна.

Її зять воює у ЗСУ. Як і брат Тетяни, Сергій Козаков. І ще до сотні інших чоловіків із Старої Некрасівки, серед яких багато російських старовірів.

hromadske поїхало в Стару Некрасівку, щоб з'ясувати, чи змінює війна з росією погляди старообрядців і як їх давні традиції уживаються з сучасними українськими реаліями.

А замість спойлера — слова старонекрасівця Павла Бондарева. «В СРСР ми вважали себе частиною російської землі — адже де стоїть російський храм, там російська земля.

Тепер у мене український паспорт, що я росіянин за національністю — в ньому ж не вказано. Але вишиванка на мені буде нещирістю. Хто я? Бессарабець? Українець?» — запитує він у мене. І через мить відповідає: «Ми росіяни, але не громадяни росії».

Є Україна, а є Бессарабія?

Від Ізмаїла до села три кілометри. Стара Некрасівка зараз центр старостинського округу, господарює в ньому Сергій Заїм.

За словами вчительки української мови Світлани, Сергій Петрович був одним із її найкращих учнів. Але зі мною він говорить російською.

Розповідає, що за національністю гагауз, на посаду прийшов у 2020 році, коли місцеві дуже активно віддавали свої голоси партії «За майбутнє». Своє неукраїнське походження підкреслює так, ніби ізмаїльські гагаузи не є громадянами України.

«Я міг би давно в Туреччину виїхати, гагаузька мова на турецьку схожа. А я тут залишився, щоб хоч трохи навести порядок. Думаєте, це просто під час війни? А ми ще й армії допомагаємо. Щотижня відправляємо продукти в підрозділи, де служать наші хлопці, 26 джипів їм передали», — розповідає Сергій Заїм.

Стара Некрасівка вже давно перетворилася на фактичний передмістя Ізмаїла. Її жителі масово працюють у райцентрі — на судноремонтному заводі, зернових терміналах, в порту. Промисловим садівництвом, виноградарством вже ніхто не займається.

«А колись ми були відомі своїми садами. Тепер традиції втрачаються у всьому. Ось ще нещодавно у нас у Бессарабії так було: приїдеш у болгарське село — там болгарська мова, кухня, пісні. В гагаузькому — все гагаузьке, у старообрядців — своє. А тепер всі села стали однаковими, скрізь тільки щоб українське було», — гаряче міркує Сергій Петрович.

Тим часом Павло Бондарев не гарячиться. Повільно припиняє возитися із соняшниковим макухою — якраз вичавлював олію. Хоча він і говорить російською, макуху називає не «макухою», а саме «макухою», а отриманий продукт — «олєю».

Показує мені старообрядські ікони, написані його дідом, колишнім священником. Вчить хреститися по-старовірськи: великий палець, мізинець і безіменний складаються разом, середній палець згинається і притискається до вказівного — це означає, що Бог-Син поклоняється Богові-Отцю. Дарує мені освячені в Єрусалимі свічки, називає «дочками».

«Ми багато років тут між собою мирно жили, в політику не лізли. А при Порошенку директорка школи почала перед нашими дітьми портрети Бандери і Шухевича вішати.

Ми Львів не заперечуємо, але хочемо, щоб Львів нас не заперечував. “Слава Україні!” — це для Львова, а не для Одеської області. Не може Бессарабія відразу стати українською. Без розуму все робиться — на руку бесу путіну», — втолковує мені Павло Бондарев.

Старообрядці заколядували

Хоча датою заснування Старої Некрасівки вважається 1814 рік, старообрядці в цій місцевості з'явилися набагато раніше. Тут жили ліповани та донські козаки-некрасовці. Наразі старовери села називають себе «ліповани».

Ліпованські та некрасовські традиції співіснують навіть у дрібницях. Наприклад, досі багато літніх ліпованок заповідають ховати їх у російських сарафанах давнього крою. А ось учасниці місцевої самодіяльності нещодавно виступали в спідницях і кофточках донського крою.

«Ми зараз вже в українських національних костюмах виступаємо, і репертуар у нас змінився — замість російських народних пісень, частушок, співаємо українські та патріотичні твори. Я і план роботи, і звіти пишу українською, і сценарії», — розповідає завідувачка старонекрасівським клубом Міла Антонівна.

І зізнається: коли їй, етнічній росіянці, під час заходів у клубі доводиться звертатися до публіки, серед якої більшість росіяни, українською мовою, вона відчуває певний дискомфорт. І коли нестарообрядські свята проводить — теж.

«Старообрядці, наприклад, не колядують і не щедрують. А ми організовуємо колядування і щедрування — востаннє 3000 гривень на ЗСУ нащедрували. Зараз в Україні Різдво не 7 січня, а 25 грудня стали відзначати. Так ми щедруємо і колядуємо за новим календарем, а Різдво в старообрядській церкві за старим відзначаємо. Тепер у нас у селі два свята», — пояснює Міла Антонівна.