«Як захисник нам цукерки спустив з неба? На вертольоті?» — пам'ять про героя Іллю Грабаря.

Брат: не пущу тебе одного

Брати Грабари пішли на війну разом одразу після початку повномасштабного вторгнення. Молодший на три роки Назар сказав старшому Ільї: «Я не пущу тебе одного, бо й ти б мене не пустив».

Два красунчики. Два таланти. Ілья — дизайнер, саунд-продюсер, Назар — модель, танцюрист, блогер: 400 тисяч підписників у TikTok.

Навчилися воювати, стали командирами відділень в одному підрозділі окремої 101 бригади охорони Генштабу.

В кінці грудня 2022-го під Бахмутом осколок від гранати потрапив молодшому в груди. Він мовчав і терпів. Знав, що Ілья в 100 метрах в іншому окопі: якщо дізнається, помчить до нього. Командир, не знаючи про поранення Назара, наказав йому винести на собі побратима, у якого відмовили ноги, і доставити в госпіталь.

Хлопець вийшов з окопа, на зустріч з іншого — Ілья. Ударилися плечима. Останні слова старшого: «Я люблю тебе, брат». І розійшлися, кожен виконувати своє завдання.

Вже по дорозі в госпіталь Назар розревівся. Передчував біду.

Через два дні йому зателефонував командир Ільї: «Вибач, Назар, не уберегли».

Ілью смертельно поранили, коли той накладав турнікет побратиму.

«Їх накриває, капець: і танками, і мінометом, всім-всім. Ми вже кілька годин намагаємося витягнути Ілью з позиції. Вже шість бійців поранені через це», — виправдовувався командир в трубку.

Коли старшого Грабара забрали з поля бою, у нього ще прощупувався пульс. Боєць помер на руках командира.

Назар якраз був у лікарні. Після того, як доставив туди пораненого побратима, залишився, щоб йому витягли уламок. Після дзвінка вийшов з палати з криком: «Не може бути такого! Не вірю». Цілу ніч хлопець прорыдав, стоячи на колінах.

Коли прийшов до тями після найстрашнішої ночі в житті, зміг написати в соцмережах:

«Це мій брат! Це мій герой! Моє натхнення і моя найбільша опора! Він віддав життя за те, що любив. За свою сім'ю, країну, наше майбутнє. Я запам'ятаю тебе таким. Невразливим і сильним. Навіть у найстрашніші моменти ти завжди давав мені сили і віру».

Жена: хотів купити мені кабриолет

Коли на початку вторгнення Ілья зібрався в військкомат, його дружина Марія не відмовляла — знала, що даремно. Вони були і закоханими, і добрими друзями. З нею першим поділився, що втратив побратима, що боявся пострілу танка.

Вона згадує чоловіка як дуже хорошого, світлого, життєрадісного і гучного: завжди голосно сміявся. Він був творчим: грав на гітарі, піаніно, писав музику, тексти, але найбільше йому подобалося продюсувати молодих артистів. Були перші успіхи і нагороди, всі передбачали чоловіку велике майбутнє.

Його любили в армії, Ілья однаково ставився і до простого солдата, і до полковника. Не бігав ні перед ким. Був радушним і неконфліктним. Швидко навчився керувати дронами, закінчив курси картографії. На війні улюбленою музикою перестав займатися, навіть продав всі інструменти: «Коли повернусь з війни, почну все спочатку, у мене буде все нове».

Він спланував життя: захист України і сім'ї (через пів року після вторгнення з Марією зіграли весілля), далі — поїздка в Карпати, накупити класних кросівок — фанатів від них — і придбати улюбленій кабріолет.

Останнє, що він сказав дружині: «Я тебе люблю». В день своєї смерті.

33-річного Ілью Грабара, з позивним Панама — обожнював панамки і носив їх цілий рік, — похоронили на Алеї героїв в Бучі — місті, де сім'я жила в останні роки, переселившись з Нікополя.

«Він був таким чоловіком, який сформував навколо себе певне коло спілкування, людей, які про нього пам'ятають так чи інакше. Є безліч тих, які з ним познайомилися після його загибелі і умовно стали друзями. Коли людина гине, вже нічого не змінити, але можна продовжити його життя пам'яттю про нього», — зазначила Марія в одному інтерв'ю.

Вона має на увазі благодійний фонд імені свого чоловіка, який заснувала вона, його мама Людмила Голубь і брат Назар.

Мама: хочу, щоб Ілья жив

Мама згадує, що останніми словами сина стали: «Я люблю тебе, мама». Напередодні смерті.

Людмила публікує на Facebook благодійного фонду. Там багато про добрі справи: наповнення сільських маленьких бібліотек українськими книгами, шкіл — спортивним інвентарем, укриттів — меблями.

Ще на похоронах свого сина, побачивши, скільки прийшло молоді, вона сказала: «Не хочу, щоб Ільї не стало. Поки його пам'ятають, він буде жити».

Через два місяці сім'я зареєструвала фонд, який займається потребами українських дітей. Це не мертва організація, де витрачають гроші, які сім'я отримала після загибелі воїна. Це жива система: є фінансова підтримка від друзів Ільї, щомісяця перераховують 100, 800, 3000 гривень. Є різні заходи, як концерт на день народження захисника, коли молоді артисти зібрали 160 тисяч гривень і задонатили їх у фонд пам'яті.

«Нещодавно ми провели свято для дітей, купили їм великі коробки з цукерками M&M's. І я чую, як мама каже хлопчику: “Це захисник передав, він зараз на небі”. А дитина у відповідь: “А як цей захисник нам цукерки спустив? На вертольоті?” — розповідає зі сльозами мама героя.

Найбільший проект фонду — будівництво баскетбольного майданчика в Бородянці в минулому році