Хуліганська пісня про Путіна, конфлікти українців і поляків, а також непередбачуваний Трамп: інтерв'ю з Андрієм Дещицею.

Коли ви заспівали разом з українцями непристойну пісеньку про путіна перед будівлею російського посольства в 2014 році, ваше ім'я стало відомим на всю країну. Як ця затія вплинула на вашу дипломатичну кар'єру? Чи шкодуєте ви про це?

В.о. президента України тоді був Турчинов, а Порошенко щойно обрали. Обидва зрозуміли мою позицію. Однак Петро Порошенко пояснив мені, що я не можу залишатися на посаді в.о. міністра закордонних справ. Тоді почалися переговори в Нормандському форматі, до яких була залучена росія. Моя присутність на посаді заважала цим переговорам.

Вирішили, що я стану послом. Мені дозволили вибрати країну — я зупинився на Польщі.

Я не шкодую, що разом із протестувальниками заспівав тоді про путіна. Ця пісня стала хітом світового масштабу, а я — одним із провісників правди про путіна як лідера, який не заслуговує на повагу.

Якби ви могли повернути час назад, чи радили б ви підписати сумнозвісний Будапештський меморандум без повноправного членства України в НАТО?

Україна повинна була отримати принаймні запрошення стати членом НАТО. Це було цілком реально.

Якщо подивитися на Будапештський меморандум, то він передбачає проведення консультацій з гарантами нашої безпеки у разі агресії. Ці консультації провели, коли росія окупувала Крим. Я тоді був в.о. міністра закордонних справ і можу це підтвердити.

Ми обговорили координацію дій з підписантами Будапештського меморандуму, перш за все зі Сполученими Штатами та Великою Британією. Але це були лише консультації. Документ не передбачав відправку військ в Україну або надання нам зброї. Йшлося лише про декларативні дії, виконані в 2014 році. І на цьому все закінчилося.

Чи було підписання Будапештського меморандуму без дієвих гарантій безпеки найбільшим провалом української дипломатії в новітній історії?

Я б не називав це дипломатичним провалом — українська дипломатія ставала на ноги, змінювалися уряди, ми не розуміли всіх деталей і наслідків передачі ядерної зброї росії.

Вже зараз я б, звичайно, торгувався щодо запрошення України в НАТО. Чи думали про це мої колеги в той час? Не впевнений. Відносини України та росії тоді були набагато більш дружніми, ніж зараз.

Будапештський меморандум — це урок для нас. Підписання будь-яких наступних документів про гарантії безпеки для України повинно бути значно потужнішим. Найкращі гарантії безпеки — це вступ до НАТО.

«росія буде робити все можливе, щоб розсварити поляків і українців»

Ви багато років були послом України в Польщі. Що, на вашу думку, українці повинні знати про поляків, щоб налагодити взаєморозуміння та партнерські відносини між нашими країнами?

У відносинах між Україною та Польщею були різні етапи. З 2015 по 2022 рік керівництво Польщі взагалі утримувалося від поїздок в нашу країну. З початком повномасштабного вторгнення росії ситуація кардинально змінилася — поляки та українці зблизилися.

Польща надала нам потужну підтримку. Президент Анджей Дуда постійно лобіював інтереси нашої країни в Європі, всіляко підтримував Зеленського.

Регіональні влади також зробили все можливе, щоб допомогти українським біженцям — їх приймали в необмеженій кількості. Поляки підтримали українців у біді, нам потрібно пам'ятати про це і бути вдячними за допомогу.

Також не слід забувати, що у Польщі є своя внутрішня політика і власні проблеми. Польське суспільство — монорелігійне і мононаціональне. Водночас воно політично розділене — праві, ліві та центристи постійно змагаються між собою. Українське питання є частиною цієї політичної боротьби.

Всі політичні сили погоджуються з тим, що необхідно провести ексгумацію жертв Волинської трагедії. Поляки вимагають від українських властей зняти заборону на проведення пошукових робіт, ексгумацію та встановлення всіх імен жертв цієї трагедії.

Це питання постійно було і залишається в порядку денному українсько-польських відносин. Інтерес до цього трохи затих під час перших двох років широкомасштабного вторгнення, але зараз ця тема знову актуалізувалася — полякам важко зрозуміти, чому український уряд не дозволяє їм поховати своїх близьких за християнською традицією, вшанувати загиблих.

Чому Україна не співпрацює з Польщею з цього питання?

У 2015-2017 роках у Польщі знищили кілька місць української пам'яті, осквернили могили та монументи, пов'язані з Україною. Водночас подібні акти вандалізму сталися з польськими монументами в Україні. Більшість осквернених пам'ятників у нашій країні було відновлено за українські кошти. У Польщі ж ситуація трохи інша. Не всі пам'ятники там відновили. У нас є офіційні договори про збереження цих місць пам'яті. Але польська сторона недостатньо активно їх відновлювала.

Хоча насправді знищення цих пам'ятників, як мені здається, було провокацією росії. Усі ці місця пам'яті були знищені вночі. В інтернеті з'являлися відео, на яких люди в балаклавах розоряють українські могили, хрести.

Коли ж дійшло до того, що в Польщі демонтували пам'ятник на кладовищі Української повстанської армії, у Києві було ухвалено рішення заблокувати пошукові роботи, пов'язані з Волинською трагедією. Насправді юридичного рішення як такого досі немає. Це було скоріше політичне заявлення. Однак будь-які прохання польської сторони про ексгумацію жертв Волинської трагедії Україна відхиляє.

На мою думку, нам потрібно бути вище всіх образ. Ми повинні показати свою політичну зрілість і європейськість у цьому питанні.

Пора дозволити Польщі провести ексгумацію жертв Волинської трагедії. Можна довго розбиратися в тому, хто винен у цій трагедії. Це інше питання. Але згода на ексгумацію жертв дозволить зняти ненадобне напруження між нашими країнами. Тому що на ньому починають грати.

Поляки свою історію знають дуже добре. А ми по-різному