Як живуть квір-люди в прифронтовому місті: репортаж із Запоріжжя.

«Коли не було грошей, організація надавала ті ж продуктові набори. Навіть менеджер проєкту Наталія Лобач просто з власної доброти допомагала власними коштами, коли ситуація була критичною. Також я звертався за психологічною допомогою в організацію. Я до сих пір звертаюся до психолога “Інсайту”. Вона допомагає розкладати все по поличках у моїй голові. Загалом, організація об'єднує всіх, кому потрібна підтримка, створює здорове співтовариство навколо нас. Хоча це вже з часом перетворюється на бульбашку, тут я відчуваю себе в безпеці», — розповідає Майнт.

В окупованій Донецькій області, де він жив, не було жодної організації, яка б його підтримувала. Він так і не наважився розповісти батькам про свою ідентичність. А з початком повномасштабного вторгнення став шукати шляхи, як виїхати. На той момент йому було 23 роки, а з документів у нього був «паспорт» самопроголошеної «ДНР».

«Після початку повномасштабної війни почали з'являтися організації, що вивозили людей з Новоазовська, Маріуполя та інших окупованих міст. Цих людей привезли в Донецьк через фільтраційні табори. А я просто знайшов цю організацію і запитав: “Чи можу я виїхати?”. У мене навіть не було українського паспорта. Я виїхав сам, і це диво, що мене не перевіряли, бо, напевно, могли б розвернути назад, на окуповані землі… На блокпосту я простояв лише добу, бо там, як я чув, люди могли стояти по п’ять днів. У них переривали всі речі, забирали їжу, шукали носії типу флешок, дивилися телефони. Тому я радий, що зміг виїхати», — поділився Майнт.

У Запоріжжі Майнт спалив свій «паспорт», а місто прийняло його з розумінням:

«Завдяки “Інсайту” тепер у мене є друзі, яким можу довіряти і відкриватися. Бути з ними таким, яким я є. У мене є найкращі люди, як Олекса, який мене постійно підтримує і дає сил жити далі».

«Дуже важко вчитися, важко працювати і взагалі чимось займатися, коли ти квірний»

Друг Майнта Олекса (займенники він, вони — ред.) є квірною, зокрема трансгендерною, людиною. Він також вдячний запорізькій осередку за допомогу в нелегкі часи.

«Організація “Інсайт” певний час допомагала мені з гормонами. Адже гормональна терапія коштує великих коштів. Кілька разів я і мої друзі зверталися до них за продуктовими та гігієнічними наборами, коли була справжня біда. І що, загалом, дуже добре в “Інсайті”, — це те, що організація постійно проводить якісь заходи. Тут можна познайомитися з цікавими людьми, послухати щось нетривіальне, провести класно час», — згадує Олекса.

Він приїхав до Запоріжжя з Дніпропетровської області. У рідному місті люди його не сприймали. У Запоріжжі також не одразу все пішло гладко.

«Квірні люди з моєї середовища страждають не лише від ставлення до них у суспільстві, але й через відсутність зареєстрованих партнерств, відсутності якоїсь юридичної захисту. Багатьом моїм знайомим потрібно пройти дев’ять кіл пекла, щоб отримати нові документи (з зміненим ім’ям та гендерним маркером — ред.). З цим я також зіткнувся. Загалом дуже важко вчитися, важко працювати, дуже складно взагалі чимось займатися, коли ти квірний», — додає Олекса.

Тому йому вже двічі доводилося залишати навчання в університеті.

«Коли у тебе не ті документи (не з тим гендерним маркером — ред.), а ти вже розумієш, що ти трансгендерна людина, здається, що потрібно просто потерпіти, далі працювати і будувати своє життя. Але це так не працює. В деякі моменти я просто не витримую морально, мені через це вже доводилося двічі кидати університет», — зазначає він.

Про гуманітарну допомогу, законопроєкт № 5488 і напади на ґрунті ненависті

Ми зустрілися з ще одним представником потужної ЛГБТ+ організації в Запоріжжі — Gender Z. Окрім правозахисної діяльності, в Gender Z надавали психологічну та юридичну підтримку, створювали безпечний простір для квір-людей, розповідає Костя Андрієв, представник організації (займенник він — ред.).

«З самого початку у нас була ініціативна група, що діяла на базі ВІЛ-сервісної організації “100% життя”. Ми збиралися в їхньому офісі ще з 2009 року, організовували найрізноманітніші заходи. В 2020 році ми вже працювали у власному офісі. З найбільших проєктів, які я можу виділити, це тренінги від “Школи толерантності”. За 12 років існування проєкту в його рамках ми провели близько 200 тренінгів», — згадує Костянтин.

Організація почала роботу з 2009 року. Тоді це була ініціативна група ЛГБТ-активістів та активісток, а вже в 2018 році команда Gender Z організувала перший великий захід, що закінчився нападом.

«”Святкуємо різноманітність” — це був тодішній слоган “Євробачення”. Під ним ми провели першу відкриту акцію у мерії. Через те, що вона була відкритою, про деталі події знали місцеві, не лише журналісти. І це була перша акція, на якій я постраждав. Хоча її охороняла поліція, це не завадило чоловікові прийти і кинути вибуховий пристрій у натовп. Тоді він був затриманий, йому виписали 18 тисяч гривень штрафу. Було боляче, адже чоловік цілеспрямовано йшов на нас з агресивними намірами. На камеру він сказав, що не розуміє, навіщо геї взагалі існують… Тобто, у нього був чіткий мотив ненависті», — додає організатор події.

Наступний прайд у Запоріжжі через швидке поширення COVID-19 планували провести в 2022 році. Однак почалася повномасштабна війна.

«Я пам’ятаю день до цього. 23 л